— Ага, і порізом на півобличчя. У Києві тепер так багато людей зі свіжими рубцями на щоках…
Поль уже підходив до гурту. Його очі були великі, мов два люстерка.
— Ти дівчина, — лише й спромігся сказати він, витріщаючись на Аню.
Та тільки розвела руками.
— Це все, що тебе дивує в цій ситуації? — запитала вона.
Артеміди мало не пирснули від сміху. Нервового сміху. Вони й досі не могли повірити, що місія виконана.
— Як тебе насправді звати? — не звернув уваги на Анін жарт офіцер.
— Мене звати Глорія, — повисла на плечі в Ані американка. — І я так довго чекала на тебе в номері 205, що облишила будь-яку надію на зустріч. Це просто диво, що ти знайшов мене тут. Хочеш запросити на побачення?
— Я… — Коментар Глорії зовсім збив з пантелику Поля. А тут іще прибули начальник поліції та начальник жандармерії.
— Глядіть, Олекса повернувся! Швидко. Поль, їдь із рештою дівчат, а ми знайдемо візника, — сказала Амелі.
Аня покірно сіла в автівку. Світ навколо закрутився, мов у калейдоскопі.
— А ця птаха куди полетіла? І баришні? Якщо вже заварив кашу, треба всіх опитати! Ще й журналюги скрізь… Тепер це точно не приховати! — гаркнув на Поля розлючений шеф. — Ох, що ж тепер буде…
— Ми самі прийдемо у відділок. Завтра. — Глорія поклала руку на груди начальника жандармерії. — І дівчат приведемо. Не тут же їх лишати на ніч? Вони налякані до півсмерті. Та й ми, знаєте, створіння ніжні.
Артеміди взялися під руки та неспішно попрямували бруківкою кудись до Миколаївської ловити візника. Ботфорти й блискучий корсет Глорії притягували надто багато уваги, але дівчатам було на те байдуже. У повітрі ширився запах літа й щастя.
85 Царська площа — нинішня Європейська площа в Києві.
86 Робота без розваг зробила із Джека нудного хлопчака (англ.) — прислів’я.
87 Ревель — назва Таллінна до проголошення незалежності Естонії 1918 року.
Розділ шостий
Настане врем’ячко — достигне яблучко. І само відпаде
Попри скандал олімпіада тривала. Марафонці бігли Житомирською трасою, стрільці натягували тятиви луків на Сирці, а міська публіка стежила за всім зі жвавим інтересом. Навіть активніше, ніж до скандалу, так добре висвітленого в пресі.
У легкій білій сукеночці, купленій у Бостоні, із короткою стрижкою боб, на яку перехожі кидали зацікавлені погляди, із навмисне непокритою головою Аня сиділа біля фонтана, зануривши ноги у воду. Вона знала, що в міському фонтані купатися не можна, але саме так любила робити в дитинстві. Поруч, прикрившись парасолькою, сиділа її мама.
Стільки всього було проговорено, стільки сліз виплакано, що тепер вони обидві просто сиділи мовчки, дивлячись на воду.
Тихим кроком до них підійшли ще двоє. Гер Фрідріх дедалі більше спирався на паличку, а пані Марта дедалі тісніше притулялася до його плеча. На її безіменному пальці аметистом поблискувала обручка.
— Як неочікувано! І ви тут? — сказав гер Фрідріх, примощуючись поряд.
Аня поспіхом витягла ноги з фонтану й заходилася взувати сандалі.
— Я не знала, що ви вже приїхали, — зажебоніла вона, знічено хилячи голову перед опікуном. — Швидко ви — в Африку й назад…
— Та я вирішив узагалі нікуди не їхати. Зупинився на подільській квартирі Марти, наглядав за її орендарями, пив чай із твоєю мамою…
— Ви увесь цей час були в Києві?! — випалила Аня, гнівно зиркаючи на австрійця. — Гер Фрідріх, так не можна! Цілий рік уже ви нами маніпулюєте! Завдаєте болю, примушуєте переживати найстрашніші моменти нашого дитинства! Ви…
Мама взяла Аню за руку, і та запнулася.
— Вітаю в «Артеміді», — сказав гер Фрідріх, усміхаючись собі під ніс. — Тобі ще навіть нема вісімнадцяти, а ти вже більше не учениця. Бачиш, я дотримав обіцянку. Відпочивай, доки підшукаю для тебе нову місію…
— А дівчата? — налякано запитала Аня.
— Що тобі до дівчат? Ви ж терпіти одна одну не можете…
— Але ми команда…
У цих простих словах, у чистому погляді зелених очей Ані було стільки щирості, що на щоках жінок забриніли краплинки.
— Ох, Фрідріху, вони чудова команда. — Пані Марта узяла Аню за руку. — Не можна їх розлучати!
— Я теж думаю, що ми одна одну доповнюємо, — почала відстоювати свою думку Аня. — Вони собі в центрі уваги, а коли потрібен хтось непомітний, то з’являюся я…
— Ти справді думаєш, що райська птиця, про яку пліткує все місто, — це щось непомітне? — засміявся гер Фрідріх. — Анничко, із першого нашого знайомства я знав, що ти маєш магію перевтілення. Ти можеш ставати привидом, а можеш сяяти зіркою.