— То що може змінити загальний порядок? — запитав Рован.
Жнець Фарадей звів брову.
— Жниця Анастасія.
Рован цього не очікував.
— Сітра?
Фарадей кивнув.
— Вона є новим голосом розуму й відповідальності. Вона може знову повернути старі правила. Саме тому вони її бояться.
Тут Рован розпізнав на обличчі Фарадея якусь глибшу емоцію. Він зрозумів, щó той казав насправді.
— Сітра в небезпеці?
— Схоже на те.
Раптом увесь Рованів світ злетів зі своєї вісі. Хлопця вразило те, як швидко могли змінитися його пріоритети.
— Що я можу зробити?
— Не певен, але можу сказати, що ти робитимеш. Ти писатимеш елегію про кожного вбитого тобою.
— Я більше не ваш учень. Ви не можете мені наказувати.
— Ні, але ти зробиш це, якщо хочеш змити принаймні частку крові зі своїх рук і повернути бодай крихту моєї поваги. Ти для кожного з них напишеш короткий некролог. Оповіси про добрі й погані вчинки кожної твоєї жертви в цьому світі — бо навіть найбільш корисливі, корумповані женці заховали у складках своєї неморальності якусь чесноту. В якийсь період свого життя, перш ніж упасти, вони намагалися чинити правильно.
Він зупинився, щось пригадавши.
— Я колись товаришував з женцем Ренуаром, — зізнався Фарадей, — задовго до того, як його нетерпимість перетворилася на рак, про який ти розповідав. Він колись кохав жінку з народів вічної мерзлоти. Ти цього не знав, правда ж? Але він не міг одружитися, залишаючись женцем. А вона натомість вийшла заміж за іншого чоловіка зі свого народу… і з цього почався довгий шлях ненависті Ренуара, — він якусь мить дивився на Рована. — Якби тобі було про це відомо, ти б його пощадив?
Рован не відповів, бо не знав.
— Заверши своє дослідження його біографії, — інструктував Фарадей. — Напиши анонімну епітафію і опублікуй, щоб усі почитали.
— Так, женче Фарадей, — мовив Рован, відчуваючи неочікувану честь у покорі своєму старому наставнику.
Вдоволений Фарадей розвернувся до виходу.
— А як щодо вас? — запитав Рован, бо підсвідомо не хотів, щоб жнець отак пішов і залишив його наодинці з його думками. — Ви знову зникнете?
— У мене багато справ. Я недостатньо старий, тож не був знайомим з верховним клинком Прометеєм і женцями-засновниками, але мені відомо, які вони залишили після себе знання.
Рованові теж це було відомо. «Якщо цей наш експеримент провалиться, то є вихід».
— Дуже добре; ти пам’ятаєш прочитане. Вони розробили систему безпеки від женців, якщо ті перейдуть на бік зла, але з часом той план загубився. Я сподіваюся, що він не втрачений, а просто його кудись не туди поклали.
— Ви гадаєте, що можете його знайти?
— Може, так, а може, й ні, але я гадаю, що знаю, де шукати.
Рован це обміркував і підозрював, що знає, де саме Фарадей планує почати пошуки.
— Ендура?
Рован небагато знав про місто Терплячого Серця, більш відомого як Ендура. Це був плавучий мегаполіс посеред Атлантичного океану. Місце сили, де семеро женців — великих згубників зі Світової ради женців — керує регіональними цитаделями женців по всьому світі. Під час навчання над Рованом було так багато ярусів женців, що він цим не цікавився. Але тепер, ставши женцем Люцифером, усвідомив, що це мала бути не лише цятка на його радарі. Його дії, напевно, привернули увагу великих згубників, навіть якщо вони залишалися осторонь.
Та поки Рован обдумував, яку роль може відігравати велике плавуче місто в загальній картині світу, жнець Фарадей похитав головою.
— Не в Ендурі, — сказав Фарадей. — Те місце побудували нескоро після заснування Цитаделі женців. Місце, яке я шукаю, набагато давніше.
І коли Рован нічого такого не пригадав, Фарадей широко посміхнувся та промовив:
— Нод.
Рован зрозумів не одразу. Він багато років не чув цього віршика.
— Країна Нод[1]? Але це місце не може бути справжнім — це лише легенда.
— Усі легенди можна простежити до якогось періоду й місця — навіть найпростіші, найневинніші дитячі казочки мають неочікуваний початок.
Після цього Рован пригадав ще одну пісеньку. «Танок навколо ружі». Він значно пізніше дізнався, що вона була про якусь хворобу ери смертності під назвою «чума». Дитяча пісенька здавалася легковажною і безглуздою, та коли дізнатися, про що вона — що означає кожен рядок, — то все набувало моторошного сенсу. Діти похмуро й монотонно співали про смерть.
1
Країна Нод, або земля мандрів, це біблійний край «на схід від Едему» (Буття, 4:16). Ця назва також згадується в дитячому віршику Р. Л. Стівенсона, але в значенні «край снів» (прим. ред.).