Пізніше він пригадуватиме те відчуття і вбачатиме в ньому якесь дивне застереження.
Якщо П’юриті була причетна до першого нападу на жниць Кюрі й Анастасію, вона цього не розповідала, а Ґрейсон мав клепку не питати. Навіть згадка про те, що йому відомо про перший напад, знищила б його прикриття.
А деталі плану цієї місії знали лише Манж і П’юриті. Манж знав, бо курував цей напад, а П’юриті — бо сама вигадала план.
— Насправді на ідею мене надихнуло наше перше побачення, — сказала вона Ґрейсонові, але не пояснила, що мала на увазі. Вони що — ув’язнять женців, перш ніж їх прикінчити? Вона про це? Доки він не знав плану й місця, це обмежувало його можливість все саботувати. Він, на додачу, мав зіпсувати все таким чином, щоб вони з П’юриті могли вибратися з невдалої місії так, щоб вона не знала, хто все саботував.
Напередодні таємничої події Ґрейсон анонімно зателефонував у офіс Цитаделі женців.
— Завтра відбудеться напад на жниць Кюрі й Анастасію, — прошепотів він у телефон, використовуючи фільтр для зміни голосу. — Вживіть усіх необхідних заходів.
Тоді натиснув відбій і викинув викрадений для цього дзвінка телефон. Хоча Шторм міг відстежити джерело будь-якого дзвінка, щойно той робили, Цитадель женців не мала такого доброго устаткування. Женці донедавна нагадували хижий вид без природних ворогів і тепер намагалися з’ясувати, як бути з організованою агресією проти себе.
На ранок перед подією Ґрейсонові повідомили, що все пройде в театрі Вічити. Виявилося, що вони з П’юриті входять у більшу команду. Мало сенс, що таку операцію не доручать двом сумнівним лихочинцям. Натомість її доручили десятьом. Ґрейсон так і не дізнався імен решти, оскільки це була таємна інформація, а він, вочевидь, не мав її знати.
Але були речі, про які він таки знав.
Хоча П’юриті не уявляла, на кого вони працюють, вона, навіть цього не підозрюючи, розповіла йому дещо надзвичайно цінне. Дещо переломне. Ця інформація зробила б агента Трекслера надзвичайно щасливим.
Яка іронія долі: збирання Трекслера стало ключем до тієї переломної інформації… бо якщо П’юриті могла влаштувати збирання агента німба, це могло означати лише одне: ці атаки на Кюрі й Анастасію не якась громадська самодіяльність. Шоу керував жнець.
Жниця Анастасія була готова до свого виступу.
На щастя, вона мала коротку епізодичну роль. Цезаря мали зарізати восьмеро змовників, і вона мала стати останньою змовницею. Семеро лез будуть бутафорними і з них битиме несправжня кров. Сітрине лезо буде справжнім, як і кров, яка після нього потече.
На її превеликий жаль, жниця Кюрі наполягла на своїй присутності під час вистави.
— Я б нізащо не проґавила театральний дебют моєї протеже, — самовдоволено посміхнулася вона, хоча Сітра знала справжню причину. Вона з тієї ж причини відвідала інші два збирання жниці Анастасії: вона не вірила, що Сітру захистить Костянтин. Сьогодні, здавалося, тріснув фасад відчуженості Костянтина. Можливо, тому, що він змінив свою мантію женця на смокінг, щоб злитися з натовпом. Він усе одно не міг цілковито знехтувати своєю особистістю. Його метелик був того ж криваво-червоного кольору, що й мантія. А от жниця Кюрі категорично відмовилася з’являтися на публіці без своєї лавандової жнецької мантії. Це була ще одна причина для люті Костянтина.
— Ви не маєте сидіти в залі, — сказав їй він. — Якщо таки наполягаєте на своїй присутності, то це має бути за кулісами!
— Заспокойтеся! Якщо Анастасія недостатньо серйозна приманка, то, можливо, нею стану я, — звернулася до нього жниця Кюрі. — А навіть якщо їм вдасться вбити мене в переповненому театрі, то не вдасться мене знищити. Хіба якщо вони спалять всю будівлю — а це малоймовірно, враховуючи присутність ваших людей.
Її слова мали сенс. Цезар міг померти від леза, але не женці. Ніж, куля, груба сила чи отрута — все це уб’є їх лише тимчасово. За день чи два вони відродяться — і, можливо, чітко запам’ятавши свого нападника. В такому разі тимчасова смерть може справді стати ефективною стратегією для захоплення злочинців.
Але тут Костянтин пояснив їм свою нервозність.
— Ми отримали інформацію, що сьогодні справді відбудеться напад на вас, — розповів він жницям Кюрі й Анастасії, коли глядачі почали заповняти театр.
— Інформацію? Від кого? — поцікавилася жниця Кюрі.
— Ми не знаємо. Але дуже серйозно до неї ставимося.
— Що мені робити? — запитала Сітра.
— Робіть те, по що сюди прийшли. Але готуйтеся захищатися.
Цезар мав померти в першій сцені третьої дії. У виставі було п’ять актів, і решту актів його привид мав докучати своїм убивцям. Роль привида міг виконати інший актор, але сер Альбін Алдрич вважав, що це зменшить ефектність його збирання. Тому вирішили, що п’єса закінчиться невдовзі по смерті Цезаря, відібравши у роздратованого Марка Антонія його відому промову: «О друзі, римляни! До вас я мовлю…»[2]. Ніхто не сіятиме розбрат і не випускатиме псів війни. А натомість прожектори спрямують на приголомшених глядачів. Нікого не викликатимуть на біс після завіси. Завіса взагалі не опуститься. Натомість мертве тіло Цезаря лежатиме на сцені до останнього глядача. Таким робом остання мить Алдрича на сцені мала відзначитися повною неможливістю грати.
2
Тут і далі цитати з «Юлія Цезаря» В. Шекспіра подаються в перекладі В. Мисика (прим. ред.).