Козацько-селянське військо утримувало оборону 10 днів. 9 липня на нараді козацької старшини вирішили розпочати організований відступ із укріпленого табору. В болотистій заплаві збудували мости та греблі. У ніч поти 10 липня близько двох тисяч козаків на чолі з наказним — тимчасовим — гетьманом Іваном Богуном переправилися на правий берег Пляшівки — розбили ляхів й забезпечили безпечний відступ решти війська. Але повстанці сприйняли цей відступ, як зраду козаків… Почалася паніка. “Літопис Самовидця” свідчить:, “так юже не дбаючи и приказання старших своих”, кинулися до переправ і ринули з табору. Спроби Івана Богуна й козацької старшини стримати збуджений багатотисячний натовп не мали успіху. Під натиском ворога натовп ринув в болото…
Поразка Хмельницького тут під берестечком і стала початком кінця, здавалося, нескінченних війн всередині країни, а по-нашому Національно-визвольним «змаганням», що потопили пів-країни в крові.
Взаємопов’язані міфи — про «ката українського народу Вишневецького» і про «благодійника Хмельницького», який приєднав Україну до Росії, широко використовували у своїй творчості літератори й історики, які отримали освіту в університетах Російської імперії, а згодом СРСР.
Жодної краплі польської крові в Яреми не було. Його батько і мати були православними. Чому син став католиком? Можливо, через поневіряння в дитинстві й проблеми з успадкуванням дому. Але у Польщі Ярема Вишневецький вважається національним героєм. Звісно ж, не за те, що воював із козаками, а що обстоював інтереси Речі Посполитої, королю якої присягав. Утім польські автори нерідко ставили запитання: за що, власне, воював Ярема Вишневецький? За Річ Посполиту чи за свої володіння? Очевидно, він був просто патріотом землі, на якій розташовувалися його маєтності. А лівобережні володіння Вишневецього розміщувалися на території сучасних Чернігівської, Полтавської та Сумської областей. Адже класична Україна постала саме на цій території.
Як не дивно, більшість сутичок князя за землю була саме з поляками. Особливо воював Ярема проти коронного стражника Самійла Лаща, який «прославився» тим, що вирізав на Великдень у селі Лисянка всіх, хто зібрався в православній церкві, — жінок, дітей, разом зі священиком. Такий бандит був на службі в коронного гетьмана Станіслава Конєцпольського. Ярема Вишневецький єдиний зважився виступити проти нього.
Зерно ворожнечі між поляками й українцями, що призвело до тріумфу «третьої сторони», посіяли немудрі політики. Не лише польські, а й наші. «Коли говоримо, що «ось така була Польща», не забуваймо, що Річ Посполита була спільною Литовсько — Русько — Польською державою зі спільною магнатерією у державному апараті. У Річі Посполитій найвпливовішими були наші українські магнати. В істориків досі немає спільної думки, чи була то єдина держава, чи союз.
Але повернемось до Берестечка.
За століття час стер залишки укріплень і сліди переправ через Пляшівку. Та жителі довколишніх сіл Пляшева й Острів часто знаходили на полях людські кістки. У нічній темряві нібито не раз бачили, як на полі битви то тут, то там миготять зеленкуваті болотні вогники. Переказували, що це — душі загиблих тут козаків, які блукають, не покидаючи місця їхнього спочинку.
1908-го архімандрит Почаївської лаври Віталій Максименко ініціював увіковічування пам’яті загиблих козаків. Розпочався збір пожертв для спорудження меморіалу на острові Журавлиха в заплаві лівого берега Пляшівки. Центральна споруда меморіалу — триярусна Георгіївська церква, виконана в стилі бароко. На її фасаді — одноярусний іконостас із царськими вратами. Над ним — велика картина “Голгофа”. Її на металевих листах намалював український художник Іван Їжакевич.
На Журавлиху в червні 1912-го із села Острів перенесли Михайлівську церкву XVII ст. У ній, за переказами, перед Берестецькою битвою молився Богдан Хмельницький. Михайлівську й нижній ярус Георгіївської церков з’єднує 50-метровий підземний тунель. У ньому — колона-саркофаг і ніші, заповнені кістками полеглих на полі Берестецької битви.
Поруч із Георгіївською церквою звели будинок для ченців невеликого монастиря — філії Почаївської лаври. Меморіальний комплекс “Козацькі могили” відкрили влітку 1914 року. У ніші муру з двома брамами були вмонтовані картини Івана Їжакевича на мідних листах із зображенням епізодів Берестецької битви. 1915-го командування окупаційних австро-угорських військ наказало вивезти ці картини до Австрії. Що з ними сталося далі — невідомо.