Маріо П’юзо про роман «Хрещений батько»
Я збирався забути про романи — лишити їх хіба що як втіху й хобі собі на старість. Але одного дня до мого журналу навідався приятель-письменник. Я з природної ввічливості дав йому примірник «Щасливої мандрівниці». За тиждень він повернувся. Він сказав, що я чудовий письменник. Я пригостив його неймовірним обідом і за обідом розповів кілька дотепних історій про мафію та про свій нарис на десять сторінок. Він був повен ентузіазму, улаштував мені зустріч із редактором видавництва «Сини Дж. П. Патнема». Редактор теж із годину слухав мої оповідки про мафію й сказав: «Уперед». Мені дали 5000 доларів авансом, і я почав роботу, так просто. Я майже повірив, що видавці — люди.
Мені знадобилося три роки, щоб завершити книжку… Це було переважно весело, я згадую цей час як найщасливіший у моєму житті (друзі та рідні зі мною не згодні). Мені соромно визнати, що «Хрещений батько» був написаний суто з досліджень. Я ніколи не зустрічався з чесним та відвертим гангстером. Світ азартних ігор я знав непогано, та й потому. Коли книжка стала «знаменита», мене представили кільком джентльменам, які мають стосунок до матеріалу. Вони були втішені, відмовлялися повірити, що я ніколи не займався рекетом, що мені ніколи не звірявся дон. Але книжка всім їм сподобалася.
У різних регіонах я чув одну й ту саму цікаву історію: ніби мафія заплатила мені мільйон доларів, щоб я написав «Хрещеного батька» як рекламу. Я не надто спілкуюся з літераторами, але чув, що деякі письменники стверджують, що я мусив бути одним із мафіозі, що книжка не могла бути написана на базі самих досліджень. Я дуже ціную цей комплімент.
Маріо П’юзо,
«Документи “Хрещеного батька” та інші зізнання», 1972 р.