Вони звернули з проспекту, і увагу американця привернув величезний плакат із чорними написами, що висів на стіні будівлі. Йому саме вистачило часу побачити в першому рядку слово ҐІЛЬЯНО. Отець Бенджаміно нахилився до вікна й сказав:
— То одна з прокламацій Ґільяно. Попри все, серед ночі він і нині контролює Палермо.
— І що там написано? — спитав Майкл.
— Він дозволяє людям Палермо знову їздити трамваєм, — відповів отець.
— Він дозволяє? — з усмішкою перепитав молодий Корлеоне. — Злочинець дозволяє?
З другого боку авто розсміявся Стефан Андоліні.
— Карабінери їздили трамваями, тож Ґільяно взявся їх підривати. Але спочатку попередив, щоб люди їх уникали. Тепер він обіцяє більше їх не підривати.
Майкл сухо спитав:
— Чому Ґільяно підривав повні поліції трамваї?
Інспектор Веларді повернувся до нього, пильно подивився блакитними очима.
— Бо Рим мав дурість заарештувати його батька та матір за те, що вони зналися з відомим злочинцем — своїм власним сином. Фашистський закон, який республіка так і не скасувала.
— Мій брат, дон Кроче, влаштував їх визволення, — мовив із тихою гордістю отець Бенджаміно. — О, мій брат був дуже лютий на Рим.
«Господи, — подумав Майкл. — Дон Кроче був лютий на Рим? Та хто в біса цей дон Кроче, крім того, що pezzonovante[2] мафії?»
Автомобіль зупинився перед пофарбованим у рожевий колір будинком завдовжки з цілий квартал. Кожен його кут вінчали сині мінарети. Двоє швейцарів в ефектній уніформі із золотими ґудзиками охороняли розкішний навіс із зеленими смугами й написом «ГОТЕЛЬ “УМБЕРТО”». Утім Майкла не відволікла ця розкіш.
Він окинув натренованим оком вулицю перед готелем, помітив принаймні десяток охоронців — вони ходили парами, стояли біля залізної огорожі. Ці люди й не приховували своєї функції: розстібнуті піджаки відкривали зброю на ременях. Двоє з тонкими сигарами на мить закрили Майклові дорогу, коли він вийшов із машини, оглянули його зблизька, вимірюючи для могили. Інспектора Веларді та інших вони проігнорували.
Коли всі разом увійшли до готелю, охоронці зачинили за ними двері. У холі матеріалізувалися ще четверо й провели їх далі довгим коридором. Вони мали гордовитий вигляд палацових слуг імператора.
Кінець коридору перекривали двоє масивних дубових дверей. Якийсь чоловік підвівся з високого, подібного до трону стільця й відімкнув двері бронзовим ключем. Роблячи це, він кивнув і по-змовницьки всміхнувся отцеві Бенджаміно.
Двері відчинилися, відкривши величні кімнати: скляні вікна на всю висоту стін були відчинені в розкішний внутрішній сад, з якого доносився аромат лимонових дерев. Увійшовши, Майкл побачив усередині кімнати ще двох чоловіків. Цікаво, навіщо донові Кроче така охорона. Він був друг Ґільяно, довірена особа міністра юстиції в Римі — це вбезпечувало його від карабінерів, які заповнювали Палермо. Тоді кого й чого боявся великий дон? Хто його ворог?
Меблі у вітальні були від початку створені для італійського палацу: колосальні крісла, канапи, за глибиною й довжиною схожі на невеликі човни, масивні мармурові столи, немов украдені з музею. Усе це було гідним облямуванням для чоловіка, який саме вийшов із саду, щоб привітати їх.
До Майкла Корлеоне привітно простягав руки дон Кроче. Стоячи, він був майже такий же завширшки, як і заввишки. Густе сиве волосся, охайно підстрижене, кучеряве, як у негра, вінчало масивну левову голову. Очі були темні, як у ящера, — дві родзинки над важкими, повном’ясими щоками. Щоки ці були як два великі шматки червоного дерева, ліва — гладенька, права — у складках плоті. Рот навдивовижу витончений, над ним — тоненькі вуса. Риси обличчя склеював докупи товстий імперський виступ носа.
Однак під головою імператора було цілком селянське тіло. Великі штани сиділи погано, обтягували велетенське черево, їх підтримували широкі сірувато-білі підтяжки. Широченна сорочка біла, свіжовипрана, але не випрасувана. На ньому не було ані краватки, ані піджака, і на мармуровій підлозі стояв босий.
Цей чоловік не був схожий на того, хто «вмочував дзьоба» у кожний бізнес у Палермо, аж до скромних ринкових яток на площі. Важко було повірити, що він відповідає за тисячі смертей. Що він править Західною Сицилією значно більше, ніж уряд у Римі. І що він багатший за герцогів та баронів, які володіли шикарними сицилійськими маєтками.
2
Буквально 90-й калібр, у переносному значенні — велике цабе, велика цяця (сицилійський сленг).