Коли вашій силі волі кинуто виклик, ви відчуваєте це фізично, всім тілом. Це не якась абстрактна суперечка між добром і злом. Боротьба відбувається всередині вас — між двома частинами особистості, а інколи здається, що й між двома різними людьми. Іноді наші бажання перемагають. А буває й так, що перемагає та ваша частина, яка краще вас знає або хоче для вас кращого.
Чому ви перемагаєте чи зазнаєте поразки в цьому випробуванні сили волі, залишається загадкою. Одного дня ви чините опір, а другого — ламаєтеся. Ви можете запитати в себе: «Що я собі думав?». Проте краще поцікавтеся, що в цей час робило ваше тіло. Наука стверджує, що самоконтроль — процес не лише психологічний, а й фізіологічний. Це тимчасовий стан свідомості й тіла, що надає вам сил і притлумлює спонтанні потяги. Дослідники починають розуміти, що це за стан і чому сучасний світ часто створює йому перешкоди. Є й хороші новини: можна навчитися змінювати свій фізіологічний стан, коли ви напрочуд сильно потребуєте допомоги сили волі. Ви також здатні посилити здатність тіла довше залишатися в цьому стані: коли виникає спокуса, самоконтроль спрацьовує інстинктивно.
Притча про дві загрози
Щоб зрозуміти, що відбувається з тілом, коли активізується самоконтроль, потрібно усвідомити одну важливу річ — різницю між шаблезубим тигром та полуничним чизкейком. У певному розумінні тигр та чизкейк дуже між собою схожі — обоє завдають вам неабиякого клопоту. Та, з іншого боку, ці небезпеки суттєво відмінні. Тіло і мозок протистоять їм абсолютно по-різному. На щастя, еволюція забезпечила нас необхідними ресурсами, щоб захиститися від загроз обох типів.
Запрошую вас у невеличку подорож назад у часі — в епоху, коли люті шаблезубі тигри полювали свою здобич.[5] Уявіть, що ви — серед безкраїх рівнин Східної Африки і, як і належить людиноподібній мавпі, напевне, зараз прочісуєте савани в пошуках харчів. Усе, здається, чудово — ви знаходите свіженьку, щойно вбиту антилопу. Аж раптом... Чорт забирай! За сусіднім деревом помічаєте шаблезубого тигра. Очевидно, антилопа була його аперетивом, а другою стравою станете ви. Схоже, йому так і кортить проштрикнути вашу плоть тридцятисантиметровими іклами, і, на відміну від сучасної людини, цей хижак не має жодного наміру опиратися своїм спокусам: він точно не на дієті й радо посмакує такою висококалорійною стравою.
На щастя, ви не перший опиняєтеся в такій ситуації. Наші далекі пращури часто мали справу з цим ворогом та й іншими, подібними до нього. Саме від наших предків ми успадкували інстинкт, що допомагає реагувати на будь-які загрози — вступати в бійку або ж просто тікати. Цей інстинкт по праву називається стресовою реакцією «боротьби чи втечі»[24] (в сучасній літературі для опису такої реакції часто використовують термін «бий чи біжи» — прим. наук. ред.). Відчуття нам усім знайоме: серце калатає, щелепи цокотять, усі чуття загострені. Ці зміни в тілі не випадкові — мозок та нервова система вправно їх регулюють, завдяки чому ми швидко реагуємо, залучаючи всі свої ресурси.
Коли ви помічаєте шаблезубого тигра, фізіологічно з вами відбувається таке: інформація від ваших очей спершу надходить до ділянки мозку під назвою мигдалеподібне тіло, що виконує функції вашої особистої системи аварійної сигналізації. Ця система розташована в центрі мозку, її призначення — розпізнавати потенційно небезпечні ситуації. Якщо вона помічає загрозу, то завдяки центральному положенню швидко надсилає повідомлення іншим ділянкам мозку й тіла. Коли аварійна система отримує від очей сигнал, що на вас чатує шаблезубий тигр, то віддає низку сигналів мозку й тілу, активізуючи стресову реакцію боротьби чи втечі. Надниркові залози продукують гормони стресу. Печінка здійснює енергетичний викид жирів чи цукру в систему кровообігу. Активізується дихальна система: легені прокачують більше кисню, збагачуючи ним тіло. Серцево-судинна система працює на високих обертах, наповнюючи кров енергією, щоб підготувати м’язи до боротьби чи втечі. До цього готується кожна клітинка тіла: час показати, на що ви здатні.
Поки тіло збирається боротися за життя, система аварійної сигналізації в мозку намагається завадити вам втрутитися в процес. Вона акцентує вашу увагу і відчуття на шаблезубому тигрові й оточенні, не дозволяючи думкам відволікати вас від реальної загрози. Ця система також зумовлює комплексну зміну хімічного складу мозку, що пригнічує функцію префронтальної кори — ділянки, яка контролює раптові імпульси[25]. Саме так: реакція боротьби чи втеча стимулює вашу імпульсивність. Раціональна, мудра й розсудлива префронтальна кора просто вимикається — щоб ви не накивали п’ятами чи не передумали тікати. До речі, про втечу: в цій ситуації я б вам радила забиратися якнайдалі. Негайно.
5
Я знаю, що «шаблезубий тигр» — це хибний термін; правильно — «шаблезубий кіт». Проте один із моїх перших читачів зауважив, що «шаблезубий кіт» одразу викликає асоціації з пухнастим домашнім Мурзиком, на якого господар у Гелловін начепив костюм ікластого Дракули. Тому ми говоритимемо про науково менш достовірного, але набагато небезпечнішого шаблезубого тигра.