«Лісові ігри» — це лише симуляція, але вона дуже нагадує реальне жахливе нищення лісів на острові Пасхи[85]. Століттями густий зелений острів у Тихому океані підтримував процвітання цивілізації. Кількість населення зростала, й острів’яни почали вирубувати дерева, щоб звільнити території й отримати деревину. До ІХ століття ліси вирубувалися швидше, ніж росли. А до початку ХVІ століття лісів майже не залишилося, як і багатьох лісових мешканців, яких люди вбивали заради їжі. Почався голод і поширювався канібалізм. До кінця ХІХ століття 97 % населення вимерли чи полишили спустошений острів.
Відтоді людство часто замислюється над питанням, що думали жителі острова Пасхи, нещадно вирубуючи ліси та знищуючи своє суспільство? Хіба вони не могли передбачити жахливих наслідків своїх дій? Нам здається, що на такі очевидно недалекоглядні рішення ми не здатні, та я не була б так упевнена. Люди за своєю природою схильні концентруватися на короткострокових цілях, тому зміна курсу задля того, щоб не допустити майбутньої катастрофи, потребує величезної самодисципліни від усіх членів суспільства. Мало самого занепокоєння — зміни потребують дій. У дослідженні «Лісові ігри» всі учасники були переконані, що співпрацювати та зберегти природні ресурси для майбутнього дуже важливо. Просто гравці з виснаженою силою волі не керувалися цими цінностями.
Психологи, які провели це дослідження, стверджують, що від людей із виснаженою силою волі не варто очікувати ухвалення правильних для суспільства рішень. Ці заяви трохи непокоять, бо тепер ми знаємо, як легко вичерпати силу волі й скільки простих побутових рішень щодня потребує від нас самоконтролю. Людина, виснажена покупками у величезному супермаркеті чи конфліктами з колегами, не зможе розв’язати питання національної чи глобальної кризи, економічного зростання, охорони здоров’я, прав людини або кліматичних змін.
Щоб зміцнити особистий самоконтроль, ми можемо зробити кілька кроків, що спричинять значні зміни в нашому житті. Однак зміцнення самоконтролю цілої нації — завдання набагато складніше. Можна сподіватися, що нація розвине в собі силу волі, щоб досягти найважливіших цілей, але краще все-таки спробувати не виснажувати самоконтроль, якщо це можливо, чи принаймні ослабити вимоги до правильних учинків. Біхевіоральний економіст Річард Талер та вчений-правознавець Касс Санстейн вивчали «архітектуру вибору» — систему, що полегшує ухвалення рішень відповідно до особистих цінностей та цілей.[13] Наприклад, коли людям пропонують стати донорами органів, коли ті поновлюють водійські права чи реєструються під час виборів. Або ж автоматично планується щорічний медичний огляд для клієнтів страхових компаній. Ці речі більшість із нас має намір зробити, але постійно відкладає через безліч інших, важливіших справ.
Торговельні мережі вже використовують архітектуру вибору, щоб впливати на наші купівельні рішення — хоч зазвичай не зі шляхетною метою, а лише задля власного збагачення. Продуктові крамниці запросто могли б акцентувати увагу покупців на товарах здорового харчування чи екологічно безпечній продукції. Замість того, щоб викладати на полицях біля кас різний непотріб на зразок шоколадних батончиків та жовтої преси, можна було б удоступнити покупцям зубну пасту, презервативи чи свіжі соки. Така проста стратегія викладання продукції суттєво підвищує обсяги «здорових» покупок[86].
Архітектура вибору, розроблена, щоб маніпулювати рішеннями споживачів, — суперечлива стратегія[87]. Дехто вважає, що вона обмежує свободу особистості й нехтує індивідуальною відповідальністю людини. Однак вільний вибір зазвичай суперечитиме нашим інтересам у довгостроковій перспективі. Результати досліджень щодо меж самоконтролю свідчать про те, що причина такого вибору — аж ніяк не вроджена нераціональність чи наше байдуже ставлення до майбутнього. Ні, ми просто можемо бути занадто стомлені, щоб опиратися своїм імпульсивним бажанням. Якщо ми хочемо зміцнити самоконтроль, спершу потрібно подумати про те, як підтримати найбільш виснажену версію себе самого, а не розраховувати, що наше ідеальне «я» раптом вирине з пітьми і врятує світ.
Заключне слово
Межі самоконтролю — це парадокс: ми не можемо контролювати все, однак єдиний спосіб зміцнити самоконтроль — розширити його межі. Як і м’язи, сила волі керується правилом «Користуйся, бо втратиш». Якщо ми намагаємося зберегти енергію, відлежуючи боки на дивані, то можемо втратити й ту дещицю сили, що в нас є. Однак і щоденні марафони для сили волі призведуть лише до цілковитого краху. Тренуватися потрібно, наче мудрий спортсмен, — розширюючи межі обережно і поступово. Ми, безперечно, можемо віднайти в собі сили та мотивацію в моменти слабкості, проте краще знайти спосіб допомогти нашим втомленим «я» зробити правильний вибір.
13
Талер Річард, Санстейн Кас. Поштовх. Як допомогти людям зробити правильний вибір / пер. з англ. Ольга Захарченко. — К. : Наш формат, 2017. — 312 с.