Під мікроскопом: що змушує «вибухати» ваші дофамінові нейрони?
Чи знаєте, що викликає у вас викид дофаміну? Їжа? Спиртні напої? Шопінг? Фейсбук? Щось інше? Цього тижня спробуйте зрозуміти, що саме привертає вашу увагу. Що дає вам надію на винагороду, спонукає до дій? Що змушує вас стікати слинкою, наче собаки Павлова, чи робить одержимими, як щурів Олдза та Мілнера?
Мабуть, найпереконливіші докази ролі дофаміну в розвитку залежності виявлено завдяки пацієнтам, які лікуються від хвороби Паркінсона — поширеного нейродегенеративного порушення, спричиненого втратою мозкових клітин, що продукують дофамін. Основні симптоми цього захворювання підтверджують велике значення дофаміну для мотивації: повільна або порушена координація рухів, депресія та, в поодиноких випадках, повна кататонія. Стандартне лікування хвороби Паркінсона — це комбінація двох препаратів: L-дигідроксифенілаланіну, що допомагає мозку продукувати дофамін, та агоніста дофамінових рецепторів, який стимулює ц
і рецептори в мозку, щоб імітувати дію дофаміну. Коли пацієнти розпочинають курс лікування, їхній мозок отримує стільки дофаміну, скільки вже давно не бачив. Це ослаблює основні симптоми хвороби, але створює нові проблеми, яких ніхто не очікував.
Медичні журнали рясніють статтями, в яких описано побічні ефекти від цих препаратів. Наприклад, випадок п’ятдесятип’ятирічної жінки, в якої розвинулася невситима пристрасть до печива, крекерів та макаронів, якими вона могла об’їдатися навіть глупої ночі. Або ж історія п’ятдесятидворічного чоловіка, який почав щодня грати в азартні ігри, цілодобово пропадати в казино та виносити з дому гроші.[19] Чи приклад сорокадев’ятирічного чоловіка, в якого ні з того ні з сього з’явилися вовчий апетит, пристрасть до алкоголю та, за словами його дружини, «надмірний сексуальний потяг», через що їй довелося викликати поліцію, щоб від нього відкараскатися[120]. Усі ці наслідки повністю зникали одразу після припинення лікування. Але в багатьох випадках занепокоєні родичі та лікарі спершу відправляли пацієнтів на сеанс до психотерапевта або на зустріч анонімних алкоголіків чи ігроманів. Звичайно, вони не могли знати, що ці нові згубні звички — лише збій у роботі мозку, а не глибока емоційна проблема, що потребує психологічного та духовного втручання.
І хоч це крайні випадки, вони не дуже відрізняються від того, що відбувається в мозку щоразу, коли ви купуєтеся на обіцянку винагороди. Препарати для лікування хвороби Паркінсона просто підсилили природний ефект, який усі ці речі — їжа, секс, алкоголь, азартні ігри, робота — справляють на систему винагороди. Ми постійно женемося за насолодою, але часто коштом власного здоров’я. Коли дофамін програмує наш мозок на пошук винагороди, гору над нами бере найбільш авантюрне, імпульсивне та найменш контрольоване наше «я»[121].
Важливо те, що, навіть якщо ми так і не отримуємо винагороди, самої її обіцянки, помноженої на відчуття тривоги, що невпинно зростає через імовірність невдачі, достатньо, щоб тримати нас на гачку. Якщо ви піддослідний щур, то знову і знову тиснутимете на важіль, доки не впадете від виснаження чи не помрете з голоду. Якщо ж ви людина, ваш гаманець худнутиме, а шлунок наповнюватиметься — і це в найкращому випадку. Натомість у найгіршому розвивається залежність та компульсивна одержимість.
Ваш мозок на дофаміні: розвиток нейромаркетингу
Дофамін, що вивільняється від однієї лише обіцянки одержати винагороду, робить вас вразливим до будь-яких спокус. Наприклад, еротичні зображення схиляють чоловіків до фінансових витрат, а фантазії про виграш у лотерею призводять до переїдання — через обидві ці мрії про недосяжне можна вскочити в халепу[122]. Високий рівень дофаміну збільшує привабливість винагороди, змушуючи вас ігнорувати основні довгострокові цілі.
19
У нього також з’явилася абсолютна одержимість машинкою для здування сухого листя: він використовував її по шість годин поспіль, щоб ідеально прибрати подвір’я, не залишаючи на ньому жодного листочка. Але на цей не менш серйозний розлад його родичі та лікарі чомусь не звернули уваги.