Хто ж такі ці дві особи? «Ви» — це людина, яка читає цей розділ, можливо, трохи втомлена чи роздратована, бо хоче спати, але ще має на сьогодні безліч справ. «Ви 2.0» — це ви в майбутньому[176]. Ні, не людина, на яку ви перетворитеся магічним чином, коли перегорнете останню сторінку цієї книжки. Майбутні ви — це людина, якою ви себе уявляєте, коли розмірковуєте про те, чи знайдете в собі сили прибрати в шафі сьогодні або ж залишите цю справу для майбутнього себе. Майбутній ви — це людина, яка любитиме спорт більше, ніж ви зараз. Майбутній ви — це людина, яка замовить найкориснішу в меню страву, щоб теперішні ви могли насолоджуватися гамбургером — таким шкідливим, що його слід заборонити законом.[27]
У майбутнього вас завжди більше часу, енергії та сили волі, аніж у вас теперішнього. Принаймні такі казочки ми розповідаємо собі, думаючи про майбутніх себе. На відміну від теперішнього вас, ви майбутні не нервуєтеся, краще переносите біль і легше переживете складну медичну процедуру. Майбутні ви краще організовані й більш мотивовані, тож логічно, що саме цій людині ви доручаєте складні справи.
Це одна з найскладніших, однак і найочікуваніших помилок, яких припускається людство: ми думаємо про себе в майбутньому як про іншу людину. Ми часто ідеалізуємо себе майбутнього, очікуючи, що ця людина зробить неможливе. Іноді ми погано ставимося до свого майбутнього «я», звалюючи на нього наслідки сьогоднішніх рішень. Іноді ми просто не розуміємо цієї людини, не усвідомлюючи, що в неї будуть ті самі думки й почуття, що і в нас сьогодні. Незалежно від того, що ми думаємо про себе в майбутньому, ми рідко вповні сприймаємо цю людину як самого себе[177].
Психолог Емілі Пронін із Прінстонського університету довела: такі хибні уявлення призводять до того, що ми починаємо сприймати майбутніх себе як незнайомців[178]. У своєму експерименті вона попросила студентів ухвалити низку рішень, які потребували самоконтролю. Хтось із них мав обрати завдання, яке готовий був виконати сьогодні, а хтось — завдання для себе в майбутньому. А дехто вирішував, що в майбутньому робитимуть нові учасники цього дослідження. Вам може здатися, що ми маємо укласти угоду між нашими теперішнім та майбутнім «я», та виявляється, що найчастіше ми рятуємо теперішніх себе від занадто стресових ситуацій, але навантажуємо майбутніх себе, наче вони якісь незнайомці.
В одному експерименті студентів попросили випити огидну суміш кетчупу та соєвого соусу. Студенти могли самі визначити, яку кількість цього питва вони готові проковтнути заради науки. Що більше вони вип’ють, то кориснішим буде їхній подвиг для дослідників (прекрасне завдання для тренування вміння «я буду»). Декому зі студентів сказали, що випити цю гидоту їм доведеться через кілька хвилин. Решті — що ця частина експерименту відбудеться в наступному семестрі. Їхнє теперішнє «я» зірвалося з гачка, але вони радо перекладали відповідальність на себе майбутніх. Декому з них потрібно було визначити, скільки бридкого коктейлю потрібно буде випити наступному учасникові в майбутньому. А що зробили б ви? Що зробило б ваше майбутнє «я»? Чого б ви очікували від незнайомця?
Якщо ви схожі на більшість людей, ваше майбутнє «я» готове служити в ім’я науки (та соєвого соусу). Студенти переклали відповідальність на майбутніх себе й на наступних учасників — удвічі більше гидкого напою (майже півчашки), аніж вони готові були випити сьогодні (дві столові ложки). Такі самі результати студенти продемонстрували й тоді, коли їх попросили пожертвувати трохи свого часу на добрі справи. Вони погодилися, що наступного семестру 85 хвилин допомагатимуть своїм однокурсникам у навчанні. З іншими студентами вони були ще щедріші і зобов’язали їх до 120 хвилин додаткових занять із товаришами. Але коли їх запитали про поточний семестр, у їхніх теперішніх «я» знайшлося лише 27 хвилин вільного часу. У третьому експерименті студентів попросили обрати між невеликою сумою грошей зараз та більшою, але пізніше. Для себе теперішніх студенти обрали негайну винагороду. Однак їхні майбутні «я» — та інші студенти — повинні були відкласти отримання винагороди.
27
Так, я не жартую. Поки я працювала над цією книжкою, вийшла постанова, що, замовляючи в ресторані «Кенні’з Бургер Джойнт», що в місті Фріско (штат Техас) гамбургер «Великий шеф», завважки три кіло та який містить 7 000 калорій, ви маєте підписати офіційну відмову від претензій.