— Вибач, Пітере, — примирливо кажу я. — Якщо хтось намагається саботувати угоду з Ревенкортом, то я, як твій друг і твій юридичний радник, маю покласти цьому край.
Гардкасл опускає плечі.
— Так, авжеж, — каже він і дивиться на мене через плече. — Вибач, друже, просто… Розмова про вбивство… Ну, це будить старі спогади… Ти мусиш розуміти. Авжеж, якщо ти вважаєш, що Івлін у небезпеці, то я зроблю все можливе, щоб допомогти, але ти помиляєшся, якщо віриш, що Гелена може завдати Івлін шкоди. Їхні стосунки натягнуті, але вони люблять одна одну. Я в цьому певний.
Я дозволяю собі полегшено зітхнути. Боротьба з Денсом виснажує, але зрештою я таки наблизився до якихось відповідей.
— Твоя дочка зв'язувалася з кимось на ім'я Фелісіті Медокс, стверджуючи, що її непокоїть поведінка Гелени, — продовжую я, корячись потребі мого носія викладати факти послідовно. — У списку гостей її немає, але я вважаю, що Фелісіті прибула сюди, щоб допомогти, і є ймовірність, що її тримають заручницею на випадок, якщо Івлін не скоїть самогубство. Майкл сказав мені, що ця Фелісіті була подругою твоєї доньки в дитинстві, але нічого більше згадати про неї не зміг. Ти пам'ятаєш цю дівчинку? Може, ти бачив її десь у маєтку? Я маю причини вважати, що сьогодні вранці вона була ще вільна.
Гардкасл має приголомшений вигляд.
— Не бачив, але мушу визнати, що ми з Івлін мало розмовляли після її приїзду. Обставини її прибуття, одруження… Вони створили поміж нами стіну. Але дивно, що Майкл не зміг розповісти тобі більше. Відколи вона повернулася, вони не розлучаються, і я знаю, що поки вона була в Парижі, він часто їздив до неї та писав листи. Як на мене, якщо хтось і знає цю Фелісіті, то саме він.
— Я побалакаю з ним ще раз, але в листі правда, так? Гелена дійсно поводиться дивно?
Платівка на грамофоні затинається, скрипка ширяє в небі, а потім падає на землю, і так знов і знов, неначе повітряний змій у невмілих дитячих руках.
Пітер зиркає на неї і хмуриться, сподіваючись, що його невдоволення все виправить. Потім він здається, підходить до грамофона, підіймає голку, здуває з платівки пил і розглядає її, повернувши до світла.
— Подряпана, — каже він і хитає головою.
Він ставить іншу платівку, злітає нова музика.
— Розкажи мені про Гелену, — підштовхую його я. — Це ж була її ідея оголосити про заручини в річницю смерті Томаса та провести святкування в Блекгіті?
— Вона так і не простила Івлін, що та залишила того ранку Томаса, — каже він, дивлячись, як вертиться платівка. — Мушу визнати, я думав, що роки притуплять її біль, але… — він розводить руки. — Усе це… Це так… — він робить глибокий вдих, беручи себе в руки. — Гелена хоче посоромити Івлін, це я визнаю. Це одруження вона зве покаранням, але якщо зважити деталі, це досить непоганий шлюб. Ревенкорт і пальцем не торкнеться Івлін, він сам мені це сказав. «Я застарий для цього», так він сказав. Вона керуватиме його домівками, матиме гарне утримання, житиме як захоче, за умови, що це його не ганьбитиме. А він за це отримає… Ну, ти мав чути плітки про його камердинерів. Про привабливих чоловіків, що приходять і уходять о будь-якій годині. Це все плітки, але шлюб покладе їм край, — він робить паузу й дивиться на мене з викликом. — Бачиш, Денсе? Навіщо було Гелені все це організовувати, якби вона хотіла вбити Івлін? Вона б не стала це робити, та й не змогла б. У глибині душі вона любить Івлін. Не сильно, звісно, але достатньо. Їй треба відчути, що Івлін покарана як слід, а тоді вона почне компенсувати їй за минуле. От побачиш, Гелена знову зблизиться з нею, і тоді Івлін збагне, що насправді цей шлюб — подарунок. Повір мені, ти вийшов на хибний слід.
— Мені все одно треба поговорити з твоєю дружиною, Пітере.
— Мій щоденник у шухляді, в ньому є всі її призначені зустрічі, — він похмуро сміється. — Зараз наш шлюб складається з самих лише обов'язків, частково вони збігаються, тобі це допоможе знайти її.
Я поспішаю до шухляди, не в змозі стримати хвилювання.
Хтось у будинку — можливо, сама Гелена — вирвав цей розклад з її щоденника, щоб приховати її дії. Той, хто це зробив, або забув, або не знав, що її чоловік має власну копію, і тепер ця копія в моїх руках. Тут і зараз ми нарешті можемо дізнатися, заради чого хтось завдав собі клопоту.
Шухляда не слухається, вона розбухла від сирості. Зрештою вона здається, а в ній лежить записник. Гортаючи сторінки, я швидко знаходжу призначені зустрічі Гелени, і моє хвилювання миттєво випаровується. Більшу частину з написаного я й так уже знаю. Гелена зустрілася з Канінгемом о 7:30, причина невідома. Потім у неї призначені зустрічі з Івлін о 8:15 та з Міллісент Дербі о 9:00, обидві зустрічі вона пропустила. Вона має зустріч зі старшим конюхом об 11:30 (тобто, через годину), а потім Ревенкорт чекатиме на неї у своїй вітальні.
До нього вона не прийде.
Мій палець рухається по розкладу, шукаючи що-небудь підозріле. Про Івлін і Ревенкорта я знаю, а Міллісент стара подруга, тож це все зрозуміло, але з якої такої термінової причини їй треба було рано вранці зустрічатися з байстрюком свого чоловіка?
Коли я його питав, він відповідати відмовився, але він єдиний, хто бачив сьогодні Гелену, тож більше я його ухиляння терпіти не можу.
Я мушу витягти з нього правду.
А перед тим мені треба зайти до конюшні.
Я вперше знаю, де має бути господиня будинку.
— Ти знаєш, навіщо Гелена зустрічалася вранці з Чарльзом Канінгемом? — питаю я Пітера, знов кладучи щоденник у шухляду.
— Напевно, Гелена хотіла привітатися, — каже він, наливаючи собі нову порцію алкоголю. — Вона завжди була близька з цим хлопчиком.
— Чи є Чарльз Канінгем тим, чим тебе шантажує Стенвін? — питаю я. — Чи знає Стенвін, що він твій син?
— Ти що, Денсе?! — каже він, сердито дивлячись на мене.
Я витримую і його погляд, і осуд свого носія. Денс суне на мій язик вибачення, спонукає мене тікати звідси. Як же це мене дратує! Кожного разу, коли я відкриваю рот, щоб заговорити, я мушу спершу здолати чужу ніяковість.
— Ти знаєш мене, Пітере, а отже знаєш, як важко мені питати про такі речі, — кажу я. — Я мушу знати про цю бридку справу все.
Він міркує над цим, повертаючись з налитим келихом до вікна. Але там нема на що дивитися. Дерева розрослися так сильно, що гілля тисне на шибки. Судячи з настрою Пітера, він запросив би їх зайти, якби міг.
— Походження Чарльза Канінгема — не те, чим мене шантажують, — каже він. — Той скандал був свого часу на сторінках усіх газет, Гелена подбала про це. За це грошей не отримаєш.
— То що саме знає Стенвін?
— Мені потрібне твоє слово, що ти нікому про це не скажеш, — каже він.
— Авжеж, — кажу я, і мій пульс прискорюється.
— Ну… — він для сміливості надпиває з келиха. — Перед тим, як було вбито Томаса, у Гелени був роман з Чарлі Карвером.
— З чоловіком, який убив Томаса?! — вигукую я і трохи випростуюся в кріслі.
— Здається, того, хто наставляє іншому чоловікові роги, порівнюють із зозулею, — каже він, нерухомо стоячи біля вікна. — У моєму випадку це порівняння надзвичайно вдале. Він забрав у мене мого сина, а замість нього залишив у моєму гнізді своє пташеня.
— Своє пташеня?
— Канінгем — не мій незаконнонароджений син, Денсе. Він — моєї дружини. Його батьком був Чарлі Карвер.
— От мерзотник! — вигукую я, на мить утративши контроль над Денсом, чиє обурення таке саме сильне, як мій шок. — Як це в дідька сталося?!
— Карвер і Гелена кохали одне одного, — з жалем каже він. — Наш шлюб ніколи не був… Я мав титул, родина Гелени мала гроші. Це було зручно, у певному сенсі необхідно, але приязні не було. Карвер і Гелена виросли разом, його батько був єгерем у маєтку її родини. Вона не розповіла мені про свої стосунки, але коли ми одружилися, привезла Карвера до Блекгіту. На жаль, вона дізналася про мої позашлюбні зв'язки, наш шлюб похитнувся, і через рік або трохи більше вона лягла в ліжко Карвера й незабаром завагітніла.