Тим часом доктор Фогельзанг викладає свої думки з приводу подробиць події.
– Lapsus linguae, – говорить він, – ви сказали lapsus linguae. Але чи не в тому полягає значення цих шкільних доповідей, що через контакт із слухачем розкриваються справжні настрої доповідача? – Доктор Фогельзанг сів на свого улюбленого коника. – «Сказане слово важливіше за слово написане». Прекрасний приклад керівника показує це. Ось що каже керівник з цього приводу у своїй книжці «Моя боротьба»…
Але тут ректор Франсуа перериває його.
– Ні, колего, – каже він, – тут я відмовляюсь іти за вами.
Його м’який голос зазвучав незвичайно рішуче, привітні очі сердито блимнули з-під великих скелець окулярів, ніжні щоки почервоніли, він випростався, і відразу стало видно, що він вищий на зріст від Фогельзанга.
– Бачте, колего, з того часу як існує ця школа, я борюся в ній за чистоту німецької мови. Природою своєю я людина не бойова, життя примусило мене дечим поступитись. Але одне можу сказати твердо: у боротьбі за слово я не йшов на будь-які компроміси і не піду. Мені, звичайно, принесли книжку вашого керівника. Деякі колеги включили її до своїх шкільних бібліотек. Я не взяв. Я не знаю іншого твору, який би так грішив проти духу нашої мови. Я не допущу, щоб у стінах моєї школи ця книжка хоча б тільки цитувалася. Я наполегливо прошу вас, колего, не цитувати тут цієї книжки ані в моїй присутності, ані в присутності ваших учнів. Я не дозволю нівечити німецьку мову хлопців.
Бернд Фогельзанг сидів, щільно стиснувши тонкі губи. Він був працьовитий і серйозний, добре знав німецьку мову й граматику. Він вчинив помилку. Не слід було цитувати книжку керівника перед цим недоброзичливим слухачем. На жаль, не можна ніяк заперечувати, що в певному розумінні ректор Франсуа має рацію. Керівник німецького національного руху нетвердо знав основи німецької мови. В цьому він був, зрозуміло, mutatis mutandis,[7] схожий з Наполеоном, так само як і в тому, що він народився не в тій країні, яку мав звільнити. Але все ж мовні огріхи керівника завжди завдавали страждань Фогельзангові, й у вільні години він потай працював над книжкою «Моя боротьба», очищуючи її від найбільш кричущих помилок, так би мовити, перекладаючи її на граматично й стилістично бездоганну німецьку мову. І ось тепер довелося йому беззахисно проковтнути зухвалу витівку ректора Франсуа. Заперечувати не було чого. Невидима шабля випала в нього з рук. Він сидів мовчки, закусивши губи.
У перші хвилини ректор Франсуа смакував своє повстання. Життя примушує не раз жертвувати розумом на користь нижчих потреб, і щодо цього Хмарка примусила його зробити кілька поступок, але він ще не так низько впав, щоб дозволити підносити собі гній книжки «Моя боротьба» як ароматні есенції. Потроху, однак, йому ставало не по собі від похмурого замкненого обличчя Фогельзанга, від його сердитого мовчання… Він, Франсуа, енергійно вступився за свою улюблену німецьку мову. Ну, а тепер досить. Він знов перетворився на примирливого пана, яким і був від природи.
– Зрозумійте мене правильно, колего, – почав він заспокійливо. – Я найменш хотів зачепити вашого керівника. Ви знаєте, як імператор Сигізмунд зрізав епіскопа, що хаяв його за граматичні помилки. Він сказав йому: «Я, імператор римський, стою вище граматики!» Ніхто не вимагає від вашого керівника знання німецької граматики, але від вихованців гімназії королеви Луїзи я його вимагаю.
Це звучало як пробачення. «Але яка все ж зухвалість з боку цього Франсуа так сміливо говорити про слабості керівника. Те, що йому, Фогельзангові, дозволяється думати, далеко ще не дозволено говорити цьому подібному до жінки чоловікові. Ні, Бернд Фогельзанг, хоч би там що, не облишить свою справу. Хоч би що!» – думає він.
З цієї хвилини кара за провину учня Оппенгейма стала життьовим завданням доктора Бернда Фогельзанга.
– Ближче до справи, пане ректор, – проквакав він, і невидима шабля знов опинилась у нього в руках. – У випадку з Оппенгеймом наявне не тільки зневажання німецького духу, – а це межує в наші часи із зрадництвом, – але й нечувано зухвале порушення шкільної дисципліни. Я вимушений вдруге спитати вас, що ви маєте на думці вжити проти зухвалого учня Оппенгейма?