Щоправда, Густавові вдалося закінчити телефонну розмову в тому невимушеному тоні, в якому її хотів провести Франсуа. Але, повісивши трубку, він раптом дуже змінився на обличчі. Значить, друзі його соромляться речей, придбаних у його фірмі? Густав спохмурнів, він відчував, як схвильовано б’ється його серце. Віра й оптимізм зникли з його свідомості, немов повітря з драної гумової камери.
Доктор Бернд Фогельзанг мав 35 років. Він був молодий і тямкий. Різкі манекенні рухи, які він виробив собі у провінції, у Берліні округлилися, не втративши, однак, своєї молодцюватості, комірець став на сантиметр нижчий. ІЦе багато чого іншого навчився доктор Фогельзанг за цей час. Фюрер боровся чотирнадцять років, поки добився перемоги. І ось тепер, ставши канцлером, він не сурмить про свій тріумф, він стримується, вичікує, поки ворог не буде зломлений остаточно…
Бернд Фогельзанг у сфері своєї діяльності наслідує тактику фюрера. Як і той, він міг чекати. При всій стриманості своєї поведінки він встиг, однак, підготувати ґрунт для тих часів, коли в сьомому класі гімназії королеви Луїзи запанує справжній німецький дух. Кожний учень знав уже напам’ять поезію Гейнріха фон Клейста «Німеччина – синам своїм», і серце Бернда Фогельзанга починало радісно битись, коли клас хором промовляв могутні, сповнені ненависті рядки. Крім класичного гімна, знали напам’ять і сучасний гімн націонал-соціалістів «Горст-Вессель».
Ректор Франсуа стомлено й похмуро сидів у своєму великому ректорському кабінеті між бюстами Вольтера і Фрідріха Великого. Від Вольтерового духу в гімназії королеви Луїзи й сліду не залишилось, а від духу Фрідріха Великого вціліло лише все погане. Рідко траплялося, щоб хто-небудь зі старих учителів насмілювався захищати ліберальні ідеї, якими колись уславилась його школа. Про перехід Фогельзанга до іншої установи й мови більше не було. Франсуа змушений був безпорадно дивитись, як ця людина назавжди нівечить чутливі розуми його вихованців.
При всьому тому Фогельзанг поводився ввічливо й коректно, не даючи ніяких приводів до скарг. Він, наприклад, не намагався прискорити розв’язку сумного випадку з Оппенгеймом.
З неприємною привітною усмішкою, яка ще більш розтягувала риси його обличчя, кожного тижня принаймні закінчуючи обговорення інших питань, він принагідно казав своєю кумкаючою східнопрусською вимовою:
– Caeterum censeo disciplum Oppenheim esse castigandum.[9]
Ректора Франсуа морозило від цього дотепу. Він теж намагався всміхнутись з-під своїх білих викоханих вусів. Безпорадно дивився він крізь неоправлені скельця своїх окулярів на цю людину, що холодно, ввічливо й розсудливо всміхалась. Йому здавалось, що Фогельзанг тримає у своїх червонястих з білявими волосинками руках якесь дуже неприємне боргове зобов’язання.
– Звичайно, колего, – похапливо казав він, – я не випускаю з уваги цієї справи.
І вчитель Фогельзанг більше не наполягав на своїй вимозі, він тільки вдячно всміхався.
– Добре, добре, – казав він і прощався.
Зустрічаючи учня Оппенгейма, ректор Франсуа ніколи не пропускав нагоди сказати йому кілька привітних слів. Бертольд Оппенгейм за останні тижні помітно змужнів. Обличчя його стало задумливіше, твердіше, мужніше. З-під упертого його лоба зосереджено дивились сміливі сірі очі. Жінки почали задивлятись на нього. Про свої особисті справи він говорив щодалі менше. Навіть ректор Франсуа, в дружньому ставленні якого Бертольд не сумнівався, не міг схилити його до одвертої розмови.
Проте, доктор Фогельзанг не чіплявся до Бертольда. Він приділяв йому не більше і не менше уваги, ніж іншим, і не збирався зменшувати його успіхів. Якось, відзначаючи вдалу відповідь Бертольда, він з люб’язною гримасою під густими білявими вусиками, похвалив його:
– Маєте голову, Оппенгейм! Маєте голову!
Другого разу, схвально висловившись про добірний стиль Бертольда, він зазначив:
– Трішечки рідкувато, занадто гладко. Немає нерівностей. Немає гострих країв. Більше твердості, Оппенгейм. «Ландграф, будь твердим».
9
А все ж я вважаю, що Оппенгейма треба покарати (пародіюючи відому з історії фразу римського державного діяча Катона Старшого про Карфаген, що нею він закінчував усі свої промови в сенаті).