«Як можна словами передати мою тугу й любов? — все ще думав він. — Вони стерті, ці мої слова, як старі монети. Вона любить мене, тому вона повірить і цим моїм стертим гривеникам…
Не можна мені їй так писати: дуже мало ми пробули разом, і так довго вона живе тими днями, що ми були разом. Вона й любить мене того, далекого, — то чи можна мені писати їй так?»
— Знаєте, — сказав Штірліц, ховаючи аркушики в кишеню, — ви праві, не варто це тягти вам через три кордони. Ви праві, пробачте, що я забрав у вас час.
«Начальникові IV відділу управління імперської безпеки
обергрупенфюреру СС Мюллеру.
Прага. Цілком секретно. Надруковано у двох примірниках.
Мій дорогий обергрупенфюрер!
Після одержання історичного наказу фюрера про перетворення кожного міста і кожного будинку в неприступну фортецю, я заново вивчив ситуацію в Празі, яка повинна стати — нарівні з Віднем і альпійським редутом — центром вирішальної битви проти більшовизму.
До роботи по перетворенню Праги у форпост наступних боїв я залучив полковника армійської розвідки Берга, якого, як мені відомо, ви знаєте з активної перевірки у зв'язку із справою ворога нації Канаріса. Він подає мені реальну допомогу ще й тому, що з ним працює завербований російський агент Гришанчиков, високо оцінений співробітником центрального апарату штандартенфюрером СС фон Штірліцом. Цей Гришанчиков зараз дуже активно вивчає людей з армії генерала Власова, складаючи для мене досить цікаві досьє.
Оскільки робота двох цих людей пов'язана з вищими таємницями рейху, просив би Вас організувати додаткову перевірку як полковника Берга, так і агента Гришанчикова.
Дозволю собі також просити Вас повідомляти мені зрідка все, що стосується роботи IV відділу, пов'язане з празьким вузлом, розуміючи при цьому, що мої обов'язки не йдуть ні в які порівняння з Вашою воістину гігантською роботою по підготовці нашої остаточної перемоги.
Хайль Гітлер!
Ваш Крюгер»
Мюллер здивовано прочитав цього листа і написав розгнівану резолюцію:
«Айсману. Ніякого Берга я не знав і не знаю. Тим паче російського Гришанчикова. Організуйте перевірку і не відривайте мене більше такого роду деталями від серйозної роботи. Мюллер»
Одержавши цей документ, Айсман спіткнувся на тому місці, де Крюгер писав, що росіянин Гришанчиков був високо оцінений Штірліцом.
Айсман подзвонив в архів і сказав:
— Будь ласка, підготуйте мені всі, абсолютно всі матеріали про поїздку Штірліца в Краків і про його контакти з особами нижчої раси…
Мотор «хорха» гурчав могутньо й рівно. Біло-голубий покажчик на автостраді показував двісті сорок сім кілометрів до Берліна. Сніг розтав. Земля була вкрита іржавим дубовим листям. Повітря в лісі було туге, синє.
«Сімнадцять спалахів квітня, — транслювали по радіо пісеньку Маріки Рокк, — залишаться в серці твоєму. Я вірю, навколо нас завжди буде музика, і дерева кружлятимуть у вальсі, і тільки чайка, підхоплена бистриною, утоне, і ти не зможеш їй допомогти…»
Штірліц різко загальмував. На трасі майже нікого не було, і він лишив свій автомобіль, не одігнавши його на обочину. Він зайшов у хвойний ліс і сів на землю. Тут несміливо пробивалася яскраво-зелена трава. Штірліц злегенька погладив землю рукою. Він довго сидів на землі й гладив її руками. Він знав, на що йде, коли давав згоду повернутися до Берліна. Тому він має право довго сидіти на весняній холодній землі й гладити її руками…
Москва — Берлін — Нью-Йорк
1968