Ми не помилимось, коли скажемо, що найбільш цікавою рисою на цьому фоні будуть парляментські вибори і вступ до віденського парляменту, для участи в державному житті австрійської держави, нових українських послів, які вперше репрезентовані в народньому представництві Австрії в кількості, відповідній до загального числа і прав української людности. Даючи перевагу згаданому тількищо придбанню "закордонних" українців, ми керуємось порівнюючою оцінкою парляментських інституцій не тільки, як постійних органів державного життя, але і як законних органів для організації народніх сил, для широкої агітації серед мас народніх в цілях національного освідомлення і національної "сплоченности". Власне оця остання функція парляментського представництва саме тепер має надзвичайно велике, особливе значення для австрійських українців. Саме тепер вони переживають момент національного "здвигу", шукання шляхів для організації своєї національної енергії, саме тепер серед них відбувається процес внутрішньої диференціяції, відповідно до клясових інтересів кожної національної групи, і організації останніх в відповідні політичні партії для оборони своїх інтересів. Само собою зрозуміло, що найвидатнішим місцем цієї боротьби для широких мас населення буде парляментський форум: на ньому кожна з українських парляментських партій матиме повну можливість показати справжню природу свою, на щоденних фактах і питаннях парляментського життя виявить вона своє розуміння державних справ і глибину своєї прихильности до інтересів народніх разом з силою своєї горожанської одваги та консеквентности в обороні прав своєї нації чи окремої громадської групи, представником якої вона виступає в найвищому народньому представництві. Та коли в питаннях парляментської тактики, в питаннях соціяльних реформ між українськими політичними партіями може бути велика ріжниця і провалля, може бути незгода і суперечність, то в питанні національному всі вони примушені будуть часто йти поруч, допомагаючи одна одній та підтримуючи одна одну. Від консолідаційних виступів українського представництва в парляменті в значній мірі залежатиме і успіх самої національної справи серед широких мас української людности Австрії, а також і успіх національного освідомлення цих мас та їх політичної організації. Якою великою не є ріжниця між деякими українськими партіями в Австрії, але національного моменту своїх програм вони ігнорувати не можуть, бо той національний утиск, якому підлягає цілий український нарід, примушує їх реагувати на нього і вести свою діяльність серед народніх мас під прапором національної емансипації. В значній мірі під цим прапором провадилась і боротьба за здобуття депутатських мандатів по новому виборчому закону до віденського парляменту.
Під час цієї боротьби українські політичні партії розвинули надзвичайну досі енергію, ініціятиву і рухливість. Користуючись усним і друкованим словом, вони повели завзяту агітацію серед українських мас, зуміли заінтересувати їх справою виборів і вийти переможцями в боротьбі з галицьким урядом та з пануючою в краю польською шляхтою. Нарешті українці здобули 32 польських мандати, які по партіях діляться так:
В Галичині. Українські націонал — демократи мають 17 мандатів
Радикали З
Соціял — демократи 2
Москвофіли 5 В Буковині всі депутати націонал — демократи 5
Кожен кандидат, що ставав до виборів, одержав пересічно таку кількість голосів:
Радикал 19,000
Соціял — демократ 12,000
Націонал — демократ 11,000
Москвофіл 8,000