Переходячи далі до організації українських послів уже в самому парляменті, доведеться обмежитись загальною увагою, що всі вони, виключаючи соціял — демократичних послів, склали самостійний парляментський клюб з двома групами: націонал — де — мократичною і радикальною. Обопільні відносини між цими групами мають автономний характер. Щодо соціял — демократичних українських послів, то вони вступили до загальноавстрійського соціял — демократичного парляментського клюбу і творять в ньому теж автономну фракцію, підлягаючи одначе, спільній тактиці і фракційній дисципліні.
Коли порівняти українське парляментське представництво по новому виборчому закону з попередніми, то воно виглядає досить імпонуюче. Справді, збільшити число своїх депутатів сливе на % значить далеко посунутись наперед, щодо придбання відповідних прав українського народу на парляментську репрезентацію. Але якою, порівнюючи, не є імпонуючою загальна цифра українського представництва, вона все ж нічого не каже про справжній вплив останнього на парлямент. Коли порівняти цю цифру з іншими парляментськими цифрами, то доведеться зробити той вивод з цього порівняння, що українські посли не можуть мати рішучого значення на напрям діяльности парляменту і самі по собі не уявляють настільки поважної фракції, щоб власними силами добиватись реалізації своїх програмових вимог. Пануючою фракцією парляменту, з якою головним чином рахуватиметься імперський уряд Австрії, буде німецький християнсько — соціяльний клюб (антисеміти), який разом з німецьким католицьким центром має найбільше число голосів (96) в парляменті і в кожнім разі настільки значне, щоб повалити кожне більш — менш демократично — консеквентне внесення. Дуже часто християнські антисеміти йтимуть поруч з польським колом, котрому хоч і не хватає сливе цоловини голосів в порівнянні з попередніми роками, але все ж воно має в собі більше 50 членів, репрезентантів "народньої демократії". Коли згадати, що партійне обличчя цих парляментських клюбів має наскрізь буржуазний характер, що члени їх по своєму соціяльному становищу — аграрії, або дрібні буржуа, а в політиці — вороже настроєні до радикальних реформ в справах державних, то цілком зрозумілим буде, що українському парляментському клюбові нема чого особливих надій покладати на цих прихильників старого ладу і старих порядків в Австрії. Реакційно — консервативні елементи парляменту ніколи в світі не підуть на те, щоб задовольнити справедливі національні домагання українського народу, бо піти на це означало б піти на корінну перебудівлю державного ладу Австрії, а це не під силу верховодячим клясам останньої. Таким чином, українське парляментське представництво примушене буде, коли не опозиційно становитись до парляментської більшости, та в кожнім разі не йти поруч з нею. З другого боку через свій соціяльний склад і партійну програму, що мають дрібно — буржуазний характер, хоч де в чому і з соціялістичними рисами, українські посли не можуть іти разом і з досить сильною парляментською фракцією соціял — демократів (83 члени). Дякуючи цим обставинам, можна вже зарані сказати, що парляментська тактика і діяльність українського парляментського клюбу не може бути консеквентно — демократичною, а носитиме всі риси компромісу та опортунізму.