І справді, перші ж кроки парляментських виступів українських послів показали, що ці риси опреділяють собою напрям діяльности не тільки поодиноких членів українського клюбу, але й цілого парляментського представництва українського народу, виключаючи соціял — демократичних депутатів.
Почати хоч би з альянсу з москвофільськими депутатами. До останніх часів всі посли з української Галичини складали собою один парляментський клюб, що офіціяльно мав назву "Руський Клюб" ("Ruthenen — Klub). До такого клюбу вступали в однаковій мірі, як українські депутати, так і москвофільські, які вважали за можливе вступати до нього просто через те, що покладали в назву "руський" свій власний зміст, свою "русскую" ідею. Назва ця має більше анахроністичний вигляд, ніж справді опреділяє собою справжній характер національного представництва. Заміна "Ruthenen — Klub" на "Der Ukrainische Klub" здавалась логічною консеквенцією на перших же початках парляментської організації українського парляментського представництва. Але піти консеквентно в цьому напрямі українські посли не захотіли і замість цього виробили досить гутаперчеву, гнучку конституцію, якою, очевидно, хотіли зробити можливим вступ до свого клюбу і для москвофілів. Назва "український" клюб була одкинена і змінена "ничего не выражающей" назвою "Руський (малоруський) клюб". "Задачею руського клюбу є заступництво і оборона інтересів малоруської нації для її самостійного розвитку політичного, економічного, суспільного і культурного". "Констатуючи, що всі члени клюбу признали існування малоруської нації, полишається поодиноким партіям і членам клюбу до волі, при публікуванні урядових енунціяцій клюбу уживати на означення клюбу і нації або терміну малоруський, або терміну український". Вироблення таких компромісових формул для внутрішньої конституції клюбу не могло, звичайно, задовольнити ні українців, ні москвофілів. Особливо ж останніх. Перших — через те, що в цій конституції виразно проглядає політиканство і старе рутенство, останніх — через те, що кидало деяку тінь на "чистоту" і "вірність" москвофільській ідеї москвофільських послів. Хоч формально вони й добились од української частини клюбу викреселення назви "Ukrainisch", але ця побіда не вдовольнила цілої "руської" партії, яка поставила veto на згоду своїх послів вступити до "руського" клюбу і через деякий час примусила їх виступити з нього. З такого альянсу українські посли, що називається, опинились "ні в сих, ні в тих" і тільки дискредитували себе перед масами. Неконсеквентність і опортунізм українських послів особливо виразно виявить себе, коли ми згадаємо, що за весь час виборів москвофіли і українці виступали вороже один проти одного: москвофіли провадили виборчу агітацію під прапором "русской национальной идеи", тоді як українці заявляли себе скрізь і завжди українцями, представниками і оборонцями прав самостійного українського народу. Випадок з "бльоком", з москвофілами показує, таким чином, що ні українські радикали, ні українські націонали не зуміли з першого ж кроку своїх парляментських виступів стати на висоті української ідеї і зійшли на шлях шкідливого для кожної партії опортунізму.
Риси останнього ми бачимо і в дальших виступах українського клюбу в парляменті. Так, приміром, при голосуванні в справі виборів парляментської президії, коли поставлена була кандидатура на віце — президента парляменту соціял — демократа Пернер — сторфера, більшість українського клюбу голосувала проти, і тільки українські радикали подавали свої голоси за нього. Ми вважаємо, що таке голосування було неполітичним з боку українських послів через те, що соціял — демократи — єдина сильна парляментська фракція, яка завше буде піддержувати національні вимоги українців і боротиметься разом з ними проти панування польської шляхти. Позитивне значення для себе од соц. — дем. фракції відчувають і самі члени українського клюбу, що видко хоча б з офіціяльної заяви посла Олесницького під час дебатів "над бюджетовою провізорією"; "не треба забувати", — говорив Олесницький, — "що в цій палаті знаходиться сильне заступництво робочого народу, котрого бажання і жадання не можна поминути… Ми, заступники народу, що майже виключно складається з робочих кляс, будемо всі змагання заступників цих кляс підпирати і за їх внесення голосувати". З цією заявою не в'яжеться логічно тактика більшости українського клюбу в справі кандидатури соціял — демократа Пернерсторфера.