З двох "заяв" клюбу особливе значення має перша: "Правно — державне застереження українсько — руських послів парляментарних". В цьому застереженні посли заявляють, що вони: 1) признають національну єдність українського народу без огляду на державні границі, 2) стремління українського народу до повної національної незалежности без огляду на інтереси держав, які тепер панують над українським народом; одним із етапів для осягнення цієї мети українські посли вважають національно — те — риторіяльну автономію українського народу в Австрії.
З — поміж внесень звертають на себе увагу: 1) внесення послів д — ра Дністрянського, д — ра Колесси і ін. в справі утворення самостійного українського університету у Львові; 2) д — ра Олесницького в справі ревізії ґрунтового кадастру в Галичині; 3) д — ра Е. Левицького в справі реформи цілої податкової системи. Цілий ряд інтерпеляцій охоплюють собою надужиття місцевої адміністрації в справах виборчих, насильств над місцевим населенням і т. ін.
В дебатах українські посли приймали, рівняючи, малу участь, але виступи деяких послів варті того, щоб їх занотувати. Таким виступом треба перш усього вважати промову д — ра Олесницького, виголошену ним з приводу "тронової промови"; вона була власне гострою по суті, хоч і спокійною по формі, критикою цілої політики австрійського уряду до українського народу. Виступ д — ра Олесницького придбав йому зразу ж славу першорядного парляментського оратора і досвідченого юриста. Минаючи промови д — ра К. Левицького і д — ра Трильовського, виголошені ними при дебатах "над бюджетовою провізорією", в яких (промовах) вони гостро критикували панування польської шляхти в Галичині, певну сенсацію зробила промова В. Будзиновського в справі переслідування міністром фінансів Коритовським чиновників за політичні переконання. Будзиновський вміло скористав з цієї справи і зв'язав її з цілою системою польського панування в Галичині. Головним ляйтмотивом цієї промови було вияснити неможливі обставини, в яких доводиться жити при польському пануванні українському народові, і подати певну аналогію тому методові боротьби проти цього панування, який пропаґував впродовж довгих років в своїх брошурах Будзиновський і який, на його погляд, являється цілком природнім і логічним для галицьких обставин, себто — апологію терору. Промова Будзиновського, головно тими ілюстраціями, які він наводив до загальної картини "польсько — шляхетської" господарки в краї, зробила досить велике враження на парлямент, а в пресі польській викликала новий похід проти українців і обвинувачення їх в новій гайдамаччині.
Окремо стоїть діяльність українських соціял — демократичних послів в парляменті. Як згадано було вже, діяльність ця стояла в гармонії з діяльністю спільного соц. — демократичного клюбу, в якому українські соціял — демократи мали свою національну групу. Обидва депутати внесли три наглі внесення, одно допомогове, дванадцять інтерпеляцій і в десятьох випадках особисто інтерпелювали представників центрального правительства.
З — поміж внесень варто зазначити внесення в справі заложения українського університету, яке вони внесли разом з польськими соціял — демократами раніш, ніж внесли його члени українського клюбу. Інше внесення, що викликало цілу бурю в парляменті, вчинене було с. — д. депутатом Вітиком з приводу ославлених галицьких виборів. Виводячи на чисту воду поводження під час виборів галицької шляхти, Вітик паралельно зачепив союз останньої в парляменті з антисемітським клюбом і своїм виступом придбав собі досить гарну славу.
Такою в загальних рисах є діяльність українських послів в парляменті Австрії. Як бачимо, вона має добрі наміри і одзначається тенденцією певної продуктивности та працьовитости. Посли з австрійської України справді, в міру своїх переконань та світогляду, хотять виконати ті обов'язки, які лежать на них, як на заступниках свого безправного з багатьох боків народу. Ми зазначили ті неґативні факти, які мали місце в діяльності українського представництва в парляменті. З другого боку ми не можемо не згадати про одну з позитивних рис, яка кидається на очі, і може в певній мірі свідчити про поважне відношення членів представництва до своїх обов'язків, як послів народніх. Ця риса — постійне прислухання до голосу народу, піддержування живих зв'язків з своїми виборцями, а через них і з цілими масами української людности. Виявляючись у формі внесення різних інтерпеляцій, заяв, прохань, частих поїздок послів в свої виборчі округи, в улаштовуванні посольських віч і т. і., вона свідчить про високий рівень порядности і поважности українського представництва в парляменті і до певної міри може бути за Гарантію неможливости з його боку різних "скоків" та "кроків", невідповідних інтересам виборців.