Заньковецька одержала можливість виступати в українських спектаклях в Бендерах, де разом з нею виступав також і Садовський. Першим українським спектаклем, в якому брала участь Заньковецька, була "Наталка — Полтавка". В цій же таки п єсі і довелось їй дебютувати вперше і в трупі Кропивницького (1882 року), яка грала тоді в Єлисаветі. Автор цитованої нами коротенької біографії Заньковецької зауважує, що "при первом появлении на сцене М. К — на так оробела, что чуть было не упала". (стр. 130). "Робость" артистки пояснюється тими інтригами, які зустріли її при першій же появі на сцені. Ці інтриґи настільки вразили молоду дебютантку, що так ідеально дивилась на театральне мистецтво і на акторів, що вона ледве — ледве не покинула з першого ж разу української сцени. Але та прихильність, щирість, які вона зустріла з боку кращих сил трупи Кропивницького — Карпенка — Карого, Стояна і особливо Садовського, перемогли перше неприємне і болюче враження від української сцени, і вона залишилась у трупі Кропивницького. Зараз же стала виступати в головних ролях і придбала собі ім'я талановитої визначної артистки. З 1883 року М. К. вступає до трупи Садовського. Потім послідовно перебувала в трупах Суслова, Квітки, Кропивницького, Волика, а починаючи з 1907 року, коли знову заклалася трупа Садовського, вона повертається до неї, де виступає й тепер з великим артистичним успіхом, являючись найкращою силою і гордістю її.
Такі коротенькі відомості з життя нашої артистки; вони, звичайно, й сотої долі не кажуть про справжню складну і багату фактами біографію Заньковецької. Та все ж, якими короткими і уривчастими вони не є, яку обмаль матеріялу вони не дають для біографа артистки, все ж на підставі їх читач може уявити собі дорогий образ талановитої артистки і оцінити благородство національне і глибоку любов до рідного народу, які виявила артистка протягом 25–літньої діяльности на українській сцені. На довгому шляху цієї діяльности росла не тільки одна слава, не тільки рози і квітки, — там було багато тернів, колючих і болючих тернів. Як і кожні терни — вони ранили і завдавали болю. Але цілющим бальзамом од нього для артистки була любов її до рідної штуки, яка з свого боку була лише частиною більшої — великої, гарячої і активної любови до "бідної України". І оцінюючи коштовність того естетичного капіталу, який принесла Заньковецька рідному народові, його естетичному розвиткові, "бідна Україна" може назвати її любою і вірною дочкою своєю. Заньковецька, як артистичний національний велетень, в історії відродження української нації відограла величезну ролю, яка особливо виразно виступить перед нами, коли ми згадаємо значення в цій великій справі нашого національного театру, блискучою зорею котрого і прикрасою наша артистка стала з перших же кроків його національної місії.
Діяльність Заньковецької має історичне значення. Сама вона стає історичною фіґурою в історії нашого національного відродження поруч з іншими діячами новітньої нашої історії, які свої знання, свій талант і ціле життя своє оддали для того, щоб вивести рідний народ із національної темряви, прищепити йому свідомість, самоповагу і потребу різнобічного політичного, соціял ьного, культурного і естетичного розвитку в національному напрямку. І як історична фіґура — Заньковецька безумовно стане об'єктом для студіювання, її талант, психологія артистичної творчости артистки, артистичні типи створені її сценічною грою, стануть матеріялом для досліджування, для вдумливого вивчення з боку безпосередніх діячів української сцени — акторів.