Це ясність та продумана зрілість думки і філіґранна обробка форми. Коцюбинський, як ніхто інший з українських мистців слова, мав талант до композиції своїх творів: в цьому він залишається неперевершеним серед інших майстрів українського слова. Нема в його творах велемовности та зайвих вставних моментів, які порушують архітектоніку твору. Їх відмінна риса — симетрія частин, концентрування уваги на головному і, як логічний вислід, досягнення ефекту. До цього додається значущість змісту, цікава новизна тем, оригінальне розроблення їх, глибоке розуміння психології героїв і, нарешті, яскрава барвистість, багатство мови, що створили Коцюбинському славу найкращого стиліста серед українських письменників.
Він сполучив у своєму таланті і глибокого психолога, що потрапить збагнути глибини душевних переживань, що уміє якось обережно і надзвичайно любовно дотикатись до ран душі, і яскравого пейзажиста, що чутливо реаґує на красу природи і майстерно володіє таємницею відтворення її. І коли такі твори його, як "Persona grata" дають підставу поставити ім'я М. Коцюбинського поруч великих мистців — психологів світової літератури, то як творець у слові краси природи, Коцюбинський є чи не найбільша величина в українській літературі: такі твори його як "Intermezzo", "На камені", "Тіні забутих предків" або — з останніх — "На острові", це шедеври пейзажної літератури, цінність яких підвищується ще тим, що до яскравости й барвистости малюнку додається музичність, пестлива мелодійність стилю. Його, згадане вже нами, "Intermezzo", крім змістовности, значущої і бадьорої з громадського погляду, це симфонія звуків і симфонія барв.
Творчість М. Коцюбинського, що стала здобутком світової літератури (його твори перекладені на французьку, німецьку, шведську, чеську, польську і російську мови, до того в російській мові вони з'явились на сторінках грубих журналів і окремо були видані видавництвом "Знание" в доброму перекладі Михайла Могилянського), збагатила українську літературу, вписавши до неї одну з найяскравіших сторінок. В ній, в цій творчості, якось гармонійно злилося національне з загальнолюдським, одно одне перетворило і у висліді дало живий доказ зростання української культурної творчости, поширення її прагнень до загальнолюдських завдань і питань. Допитливість письменника однаковою мірою зупинялась і на побутових явищах нашої сумної дійсности останніх років, і на глибоких розколинах в свідомості українського селянина, і на переживаннях революціонера і на примітивних рухах серця людей натурального господарства. Він заглядав у душі і маленької Хариті, і татарської дівчини, і гуцула чи молдаванина, людей з безпосередніми реакціями, і в душу людини з витонченою психікою, з складними вимогами до життя і підвищеною чутливістю до його вигинів. Він уміло брав зі своєї палітри фарби для освітлення психології героїв і так само вміло й кольоритно відтворював те оточення або ті зовнішні обставини, серед яких відбувалася дія. Будучи уважним спостерігачем, Коцюбинський записав у "книгу життя" багато яскравого, глибокого й повчального так, як воно переломлювалося в призмі його художньої свідомости.
Завдання української критики, після того, як вгамується гострий біль втрати — з'ясувати і дати оцінку і його літературної спадщини і його мистецьких заповітів. І нам здається, що під час вивчення цієї спадщини особливо яскраво повинна виявитися одна характерна риса, що кидає світло на Коцюбинського не тільки як на письменника, але і як на людину. Це любов до людини і глибока віра в неї. М. Коцюбинський" подібно до героя одного з прекрасних творів Горького ("По Руси"), "з ніжністю" думав про людину і вмів знайти людське навіть там, де воно, здавалось би, викривлене і дійшло до останнього ступеня падіння. Навіть у ката ("Persona grata"), який загубив і моральне обличчя і рахунок тим, кого він замучив, чутливий мистець зумів відкопати рештки якогось сумління, якоїсь майже зітлілої іскорки каяття і можливість відродження. Ось ця віра в людину, будівничого і співця життя, сповняє всю творчість згаслого письменника і робить посмертний образ його ще більш привабливим.
У свідомості й пам'яті українського суспільства образ М. Коцюбинського як мистця і майстра рідного слова буде тісно злитий з образом письменника — суспільника, що будив цікавість до життя, і був активним учасником національного будівництва. Він глибоко вірив у збудження сил рідного народу і в світле майбутнє землі, що його породила. Це пробудження надхнуло творчі сили мистця, запліднивши його любов до рідного в створених його творчою уявою образах, словах і думках. І ці образи, і думки, й слова такі прекрасні, повчальні і цінні, як з естетичного, так і з суспільного погляду, що ім'я Коцюбинського назавжди залишиться і в пам'яті його сучасників, і в історії української літератури, як одне з тих, що знаходять признання і робляться незабутніми.