Хай Вам добре буде.
Пишіть і одповідайте на запитання.
Ваш із сердегним привітом
С. Петлюра
Ежемесячный журнал "Украинская Жизнь" Москва" Б. Дмитровка, д. 1\кв. 1 Телефон 308–79
20. VII. 1913.
Дорогий Товаришу!
Як одержите цього листа, будете вже знати про смерть Лесі Українки. Ваші асоціяції, про які писали в своєму попередньому листі в зв'язку з вістями про недугу письменниці, справдились раніш, ніж можна було сподіватися. Страшенна втрата для нашої літератури. Косар невблаганний косить наші таланти і культурні сили. В дану хвилю я не в силі морально про щось писати. Лише, перемагаючи себе, звертаюсь до Вас із проханням, коли тільки це можливо, дати статтю про Лесю Українку. Цю письменницю Ви любите. Коли любиш когось — про того й пишеш гарно. Отож, з "пієтизму" до Лесі Українки дайте образ критичний її заслуг для укр. літератури і характеристику її оригінальної, серед наших обставин, творчости. Це буде доказ Вашої правдивої пошани до справжнього українського таланту.
Сповістіть, друже, чи можна сподіватись од Вас на цю статтю і на коли саме?
Це мені потрібно знати, щоб відповідно укласти матеріяли для 7–8 кн. журнала.
Звичайно, відповіддю не задержіть.
Ваш С. Петлюра.
Ежемесячный журнал
"Украинская Жизнь"
Москвау Б. Дмитровка, д. llf, кв. 1.
Телефон № 308–79
30. X. 1913.
Я не встиг одіслати написаного листа Вам, як одержав од Вас грізного листа з вимогами різних пояснень, з докорами, тощо. Ця "література" не дуже мені "сі подобає", а надто, коли одержуєш її з рук людей, що мусіли б не чіплятись до дрібниць і брати на увагу комплекс тих обставин, які мають місце в житті кожної редакції. Сподіваюсь, товаришу, що Ви признаєте мені рацію, коли буду думати, що редакція журнала не є передаточна інстанція між авторами і друкарнею. Може десь такі редакції і є, але я в подібній жадної охоти не маю сидіти. Мусите ж Ви, зрештою, признати, що Ваша стаття про Лесю написана нецензурно: Ви оздобили її цитатами, які в контексті статті і в ході думок Ваших дають матеріял до позову по 129 ст… Не маю жодного бажання підводити людей до тюремної брами, як не маю жодної охоти, щоб пильніше ставилась до нас цензура. Є таке правило в сучасній російській дійсності: раз покарає штрафом цензура, — шлях уторований тоді, будуть нищити без пуття, де слід і де не треба. А ми, товаришу, грошей не маємо зайвих для збагачення уряду. Це Ви мусите знати і з якихось скорочень незначних не робити "історій". Я ніколи не посягаю ні на думку, ні стиль співробітників і своїх прав, як редактора, вживаю лише в разі крайньої потреби, зважаючи й на ті обставини, в яких Ви собі не даєте труду розглянутись, яких Ви, може, не знаєте, або не хочете знати. Ну, а потім питання про місце статті. Воно трохи дивно звучить в Ваших устах. Це ще більша дрібниця, але відповідь на неї — техніка друкування книжки: Ви пізніш прислали свої скрипти, а ми на машину пускаємо наклад рахуючись з технічними умовинами. Про це все писати "ск — у - чно" і я не хотів би більше ніколи повертатись до подібного листування, тим більше, що зараз я в досить неможливих умовинах і стані себе почуваю. В зв'язку з виданням "Укр. Ж." в 1914 р. в Москві, тут скоїлись репрі-манди фінансово — персонального характеру, які задержують випуск 10–ої книжки, а також друкування оголошень на передплату на 1914 р. Моїх ближчих товаришів по редакції зараз в Москві немає, я ж особисто не маю права і охоти брати на себе моральну відповідальність і громадську за якісь рішучі кроки в тому чи іншому напрямку. Бажаю більше з дрібниць не нервуватись і "зимної крови".