Буржуазія російська (а її найбільше обороняють російські царі) дуже не любить, коли якінебудь з поневолених російським царем народів починають піднімати голос за свої національні права. Вона вбачає в тім велику для себе небезпеку. Раз вона боїться того, щоб поневолений народ, згидувавши своїми кайданами, не від клонився від російського царства, бо це б зменшило її ринок; друге, вона боїться того, що поневолений народ, прокинувшись від національного сну, почне розвивати свої сили, заведе власний промисел, власну торговлю і випре її своїми товарами з своєї країни і цим способом знов таки зменшить її ринок.
Через оце все, через усі ці зловісні передчування, російська буржуазія всіма силами силкується задавити всякі поривання пригнічених народів Росії до визволення. Вона хоче, щоб вони всі забули свою віковічну назву і щоб охристили себе "руськими". Буржуазна "наука" силкується "науково" довести, що, наприклад, мова українська — це не мова — це лиш жарґон, "нарєчіє" російської мови.
Як бачимо, цар найшов собі добрих спільників на своїм важкім шляху "святої боротьби" з завойованими народами. Навіть тепер, в цей час, коли буржуазія "перейшла в опозицію", коли вона наїжилась проти царя, навіть тепер вона не дуже любить, коли якийнебудь з пригноблених національно народів упоминається за свої національні права.
Може б нам дехто сказав: "Нехай собі буржуазія російська бореться з буржуазією поневолених національно народів, нехай одна з одною ворогують.
Яке нам, робітникам, діло до того? Ака нам, робітникам, шкода од національного гніту; нам, робітникам українським, єврейським, польським, лотиським і іншим, нам, робітникам поневолених націй?"
Ось про це ми й розміркуємо. Нам, українським робітникам, найвидніша наша українська справа, ми її може краще й розберемо до ладу.
Який же гніт, які обмеження в правах тяжать над українською нацією?
Перш усього, пануючою мовою в нас, на Україні, є мова російська (московська). На цій мові вчать дітей, як по сільських і інших "нижчих" школах, так і по гімназіях, по університетах. На цій мові провадяться суди, нею балакають по всіх державних інституціях ("правительственных учреждениях"), в волостях, земських управах, тощо. Мова українська, мова, що на ній балакають всі селяни на Україні, і 4/5 городських робітників, цю мову вважають "мужицькою" мовою, вона вигнана геть звідусіль.
Таким робом, діти вчаться по школах і нічому не навчаться, бо не розуміють тієї мови, на якій в школі балакається. По скінченні школи дитина так само неграмотна, як і була. Коли хто з учителів посміє забалакать з дітьми по — українському, його всякими способами переслідують. Яку вагу для робочого люду має освіта, — про це нічого багато говорити. Якби у нас було більше грамотних, освічених робітників, може б ми досі уже виробили собі краще становище. Через що ж у нас досі робітники так погано ще розуміють свої інтереси, як не через те, що рідко хто й читати вміє? А тому найбільше винна погана незрозуміла школа. Правда й самі школи у нас ні до чого, в наших школах вчать не тому, чому слід, але все ж і з таких шкіл можна б принаймні хоч грамотним вийти, якби в них учили зрозумілою мовою.
А тепер дивімось дальше.
Діти всіх українських чиновників, попів і інших, що вчаться по гімназіях та по університетах, вчаться на чужій російській мові. Вони нашої мови не знають, за приводом царської і буржуазної "науки" вони нашу мову теж уважають за "мужицьку".
Ми живемо в такі часи, коли багато освічених людей, тих людей, що здобувають собі хліб з "духовної" праці, інтелігентів, переходять на бік народу, на сторону робітників. Багато з цих інтелігентів, завдяки своїй освіченості, зрозуміли, що будуче належить нам, робітникам; багато з них зрозуміло, що ми здобудемо всім людям новий кращий світ, через це багато з них переходить в наші ряди.
Своєю освіченістю ці люди несуть світло в наші ряди, в наші голови свідомість, штовхають нас на шлях боротьби.
Але у нас, на Україні, вчать цю інтелігенцію на російській мові і вона виходить із шкіл здебільшого російською інтелігенцією. Багато цієї інтелігенції пристає до російських робітників, їх усвідомлює. До нас, українських робітників, вона майже не пристає, вона не розуміє нашої мови. А хоч і пристає, то як до російських робітників, себто, балакає до нас незрозумілою для нас російською мовою, вважаючи нашу мову за приводом панських та царських "наукових" брехень або неіснуючою або "мужицькою".