Я додав до всього цього і свій внесок, сказавши:
— Ми, безперечно, маємо протистояти Совєтам, докторе Гедд. Однак причина того, що ми мусимо з ними боротися, пов’язана з причиною для боротьби з їхніми слугами в нашій країні і тим, чому ми й тепер продовжуємо цю боротьбу.
— І що це за причина? — спитав сократівський доктор Гедд.
— Я назву її вам, — сказав Конгресмен. — І не своїми словами, а словами Джона Квінсі Адамса[76], коли він говорив про нашу велику країну. «Хоч би де розгорнувся чи розгортатиметься штандарт свободи й незалежності, там буде її серце, її благословення та її молитви… Вона [Америка] зичить свободи і незалежності всім».
Доктор Гедд знову всміхнувся і мовив:
— Дуже добре, сер. Навіть англієць не сперечатиметься з Джоном Квінсі Адамсом.
— От чого я досі не розумію, так це того, як ми програли, — сказав помічник окружного прокурора, киваючи офіціантові, щоб той приніс йому ще коктейль.
— На мою думку, і сподіваюся, що ви, панове, її зрозумієте, — відповів юрист зі спеціалізацією на тілесних ушкодженнях, — ми програли, бо були надто обережні. Ми боялися зашкодити власній репутації, однак якби ми просто прийняли те, що будь-які пошкодження впливатимуть на неї недовго, ми б могли посилити свої війська і показати вашим людям, яка сторона має перемогти.
— Можливо, Сталін та Мао мали на це правильну відповідь, — сказав Генерал. — Якщо померло кілька мільйонів людей, що таке ще кілька мільйонів? Ви ж писали щось про це, докторе Гедд?
— А ви прочитали мою книжку уважніше, ніж я думав, Генерале. Беззаперечно, ви бачили найгірше у війні, як і я, тож ви пробачите мені неприємну правду про те, чому американці втратили В’єтнам. — Доктор Гедд підняв окуляри на перенісся і нарешті подивився на нас крізь скельця. — Ваші американські генерали воювали в Другій світовій і знали цінність ваших японських стратегій, однак вільних рук для ведення війни не мали. Тож замість руйнівної війни, єдиної війни, яку визнає і поважає Схід (згадаймо Токіо, Гіросіму, Нагасакі), вони мусили чи вибрали вести війну виснажливу. На Сході це вважається, цілком закономірно, ознакою слабкості. Я не помиляюся, Генерале?
— Якщо Схід і має невичерпний ресурс, то це люди, — відповів Генерал.
— Саме так. Скажу вам ще дещо, Генерале. Мені сумно доходити цього висновку, однак я бачив свідчення на власні очі, не лише з книжок та архівів, а на полі бою в Бірмі. Це треба сказати. Життя на Сході дешеве, бо його чимало. І як стверджується в східній філософії… — доктор Гедд зробив паузу. — Життя не важливе. Можливо, нечуйно буде це казати, однак жителі Сходу не оцінюють життя так високо, як жителі Заходу.
Я писав паризькій тітоньці, що за столом запанувала тиша, поки ми усвідомлювали цю думку, а офіціанти несли нам коктейлі. Конгресмен розмішав свій напій і спитав:
— Що скажете, Генерале?
Генерал відпив свій коньяк з содовою, усміхнувся і сказав:
— Звісно ж, доктор Гедд правий, Конгресмене. Правда дуже часто буває незручною. А ви як вважаєте, капітане?
Усі розвернулися до мене, саме тоді як я майже підніс своє мартіні до вуст. Довелося нерішуче поставити його на стіл. Після трьох таких склянок і двох келихів червоного вина я відчував прозріння, дух істини розширив мій розум і вимагав, щоб я його випустив.
— Що ж, — мовив я, — дозволю собі не погодитися з доктором Геддом. Життя для жителів Сходу насправді важливе.
Тут Генерал насупився, і я зупинився. Інші обличчя лишилися незмінними, однак я відчував, як у повітрі збирається статична електрика напруги.
— То ви кажете, що доктор Гедд помиляється? — спитав Конгресмен, привітний, як, певно, доктор Менгеле у правильній компанії.
— О, ні, — поспішив заперечити я. Мене заливав піт, білизна під сорочкою змокла. — Але розумієте, панове, тоді як життя цінне для нас… — Ще одна пауза, і моя публіка схилилася до мене на міліметр-два. — Для жителя Заходу воно неоціненне.
Усі перевели очі на доктора Гедда, що підняв свій коктейль і мовив: