Коли найстарший кінчив, у кімнаті стало тихо, чутно хіба що схлипування агентки та шипіння сигарет, які палили інші поліцаї. Найстарший, перехопивши мій погляд, заправив сорочку в штани і знизав плечима: «Хтось усе одно мав це зробити. То чому не ми?» Наймолодший сказав: «Не марнуй часу на розмови з ним. У нього все одно не встало, щоб її полікувати. Дивись, він навіть содової не торкнувся». Справді, я забув, що в мене в руці пляшка. Вона вже навіть не була холодна. «Якщо не будете пити, віддайте мені», — сказав поліцай середнього віку. Я й не ворухнувся, і він, роздратований, зробив три кроки до мене і схопив пляшку. Зробив ковток і скривився. «Ненавиджу теплу содову», — сказав поліцай злісно і простягнув пляшку мені, але я міг тільки тупо дивитися на неї, мій мозок занімів так само, як мої пальці раніше. «Чекай хвилинку, — сказав найстарший. — Не треба змушувати чоловіка пити теплу содову, якщо тут потрібне ретельне промивання». Він поплескав агентку по коліну, від його доторку і цих слів вона повернулася до життя, підняла голову і подивилася на нас з такою ненавистю, що кожен чоловік у цій кімнаті мав би перетворитися на попіл та дим. Але нічого не сталося. Ми лишилися плоттю та кров’ю, і вона теж, коли поліцай середнього віку розсміявся, заткнув пальцем пляшку і почав енергійно трусити. «Хороша ідея, — сказав він. — Але тут буде липко!»
Так, пам’ять була липка. Я, певно, вступив у ту содову, хоча після всього того поліцаї вилили на агентку й на стіл кілька відер води, а тоді помили підлогу. («Я наказав їм це зробити, — сказав огрядний майор. — Їм не дуже хотілося прибирати після себе, скажу я вам».) Агентка, залишена гола на столі, більше не кричала і навіть не схлипувала, вона мовчала, наче мертва, заплющивши очі, відкинувши голову, вигнувши спину. Коли поліцаї вимили з неї свої сліди, вони залишили в ній порожню пляшку. «Я бачу, що в неї всередині», — сказав поліцай середнього віку, схилившись і зазираючи через дно пляшки з гінекологічною цікавістю. «Дай подивитися», — відштовхнув його плечем наймолодший. «Нічого не видно», — одразу поскаржився він. «Це жарт, ідіоте! — заволав найстарший. — Жарт!» Так, дуже поганий жарт, дешевий фарс, зрозумілий будь-якою мовою, і Клодові теж. Поки поліцаї грались у лікарів зі своїм імпровізованим розширювачем, він підійшов до мене і сказав: «Щоб ти знав, я не вчив їх такого. Я про пляшку. Вони придумали це самі».
Вони були хорошими учнями, як і я. Засвоїли науку добре, і я теж, тож якби ти, будь ласка, міг вимкнути світло, якби ти міг, будь ласка, вимкнути телефон, якби ти міг не дзвонити мені, якби ти згадав, що ми двоє колись були найкращими друзями, та й, може, зараз є, якби ти міг побачити, що мені більше нема в чому зізнаватися, якби корабель історії пішов іншим курсом, якби я став бухгалтером, якби я закохався у правильну жінку, якби я був вправніший коханець, якби моя мати була не така хороша матір, якби мій батько поїхав рятувати душі в Алжир, а не сюди, якби комендантові не потрібно було мене переробляти, якби мої ж люди не підозрювали мене, якби вони вважали мене одним з них, якби ми забули наші образи, якби ми забули про помсту, якби ми визнали, що ми всі маріонетки в чужій виставі, якби ми не вели війну одне проти одного, якби деякі з нас не називали себе націоналістами, чи комуністами, чи капіталістами, чи реалістами, якби наші бонзи[85] не спалювали себе, якби американці не прийшли рятувати нас від нас самих, якби ми не купили те, що вони продавали, якби Совєти ніколи не називали нас товаришами, якби Мао не робив того ж самого, якби японці не навчили нас зверхності жовтої раси, якби французи не намагалися цивілізувати нас, якби Го Ші Мін не був діалектиком, а Карл Маркс — аналітиком, якби невидима рука ринку не тримала нас за шиї, якби британці перемогли бунтівників Нового світу, якби корінні жителі просто сказали: «От уже ні», вперше побачивши білу людину, якби наші імператори та мандарини не билися між собою, якби китайці не правили нами тисячу років, якби вони використовували порох не лише для феєрверків, якби Будди ніколи не було, якби Біблію ніколи не написали, а Ісус Христос не жертвував собою, якби Адам та Єва досі пустували в Едемському саду, якби повелитель драконів і королева фей не дали нам життя, якби вони не розійшлися, якби п’ятдесят їхніх дітей не пішли за матір’ю-феєю в гори, якби ще п’ятдесят не пішли за батьком-драконом до моря, якби легендарний фенікс справді постав з власного попелу, а не просто розбився і згорів у наших краях, якби не було Світла і не було Слова, якби небо та земля ніколи не розходилися, якби історія ніколи не траплялася, ані фарсом, ані трагедією, якби моя мати не була розщеплена, якби тобі не потрібні були більше перевірки і якби я більше не бачив цих видінь, прошу, чи не міг би ти дозволити мені заснути?