— В’єтконг? — закричав чоловік, вимахуючи руками. — Ніколи! Я бізнесмен!
— І дуже хороший, — сказав майор, зважуючи в руці пакет для смітника, повний готівки.
— Тут я піймався, — жалюгідно зізнався він. У нього був неправильний прикус, з родимки на щоці, розміром зі скляну кульку, стирчали три довгі волосини. — Гаразд, заберіть гроші, вони ваші. Я радий зробити свій внесок у роботу нашої поліції.
— Ви мене ображаєте, — сказав майор і ткнув чоловіка в живіт своєю палицею. — Гроші підуть урядові, а не нам, як ваші податки та штрафи. Так, капітане?
— Так, — сказав я, чесний чоловік на своїй роботі.
— А от майбутні податки — інша річ. Так, капітане?
— Так.
Я нічим не міг допомогти збирачеві податків. Він провів тиждень у кімнаті для допитів, побитий до синців, а також до кривавих плям і жовтяків. Ближче до кінця наші люди переконалися, що він не співпрацює з в’єтконгівцями. Докази були беззаперечні й мали вигляд немалого хабара, який огрядному майорові принесла дружина бранця.
— Гадаю, я помилився, — життєрадісно сказав він, передаючи мені конверта з моєю часткою.
Сума в ньому дорівнювала моїй заробітній платі за рік, якої, якщо брати у перспективі, на рік життя не вистачило б. Відмовитися від грошей означало б викликати підозру, тож я їх узяв. Мав спокусу пустити їх на доброчинність, а саме на підтримку молодих жінок, які постраждали від бідності, але я згадав слова батька, відмінні від його ж учинків, так само як тиради Го Ші Міна. Й Ісус, і дядечко Го чітко висловилися — гроші розбещують, починаючи від лихварів з обезчещенням храму до капіталістів з експлуатацією колоній, не кажучи вже про Юду та його тридцять срібняків. Тож я заплатив за гріх майора, віддавши гроші на революцію, тобто передавши Манові на зустрічі в базиліці.
— Бачиш, проти чого ми боремося? — сказав він.
«Богородице Діво, молитов наших у час журби не відкинь», — нуділи вдовиці.
— Саме тому ми переможемо, — мовив Ман. — Наші вороги продажні. Ми — ні.
Я пишу все це, аби довести, що огрядний майор був грішний такою мірою, якою Клод оцінив. Можливо, він чинив і щось гірше за хабарі, хоча, навіть якщо так, це не робило його непересічним корупціонером. Хіба що пересічним.
Наступного ранку ми припаркувалися неподалік від заправки близько пів на восьму, вбрані в університетські светри та бейсболки. Якби нас хтось побачив, сподіваюся, вони побачили б студентів Каліфорнійського університету. Ми почепили на мій автомобіль крадені номери й поклали мої справжні у бардачок. Кожна дрібниця могла стати у пригоді, однак найважливішими деталями були ті, на які я так чекав, хоч і не міг їх контролювати. У відчинене вікно машини ми чули далекі вибухи міського салюту й час від часу тихіше «бух-бух» пострілів, якими незалежність відзначали окремі люди. Дрібніші феєрверки незаконно вибухали ближче до нас, десь у сусідстві, — люди підпалювали вишневі бомби, періодично запускали в низьке небо вогняні фонтани й відстрілювали цілі стрічки китайських петард. Поки ми чекали на майора, Бон був дуже зібраний, він міцно стиснув щелепи, весь зігнувся й не дозволяв мені ввімкнути радіо.
— Погані спогади? — спитав я.
— Так.
Ми обидва мовчали, спостерігаючи за заправкою. До неї під’їхали два автомобілі, заправились і поїхали геть.
— Тоді, за Шадеком, головний дозорний наступив на Стрибунку Бетті[42]. Вона вистрибнула з легким тріском. А тоді голосно вибухнула. Я йшов через двох після нього, ані подряпини не дістав. А йому відірвало яйця. І що найгірше, цей сучий син вижив.
Я спочутливо щось пробуркотів, похитав головою, але більше нічого запропонувати не міг, бо кастрація — це щось невимовне. Ми дивились, як заправляються ще дві автівки. Я міг зробити для огрядного майора лише одне.
— Не хочу, щоб він щось відчув, — сказав я.
— Він і не зрозуміє, що сталося.
О восьмій майор пішов із заправки. Я почекав, доки він не звернув за ріг, тоді запустив двигуна. Ми проїхали до його житла іншою дорогою, щоб він нас не побачив. Четверте місце на стоянці було вільне, тож там я і став. Поглянув на годинника. Три хвилини, ще вісім до того, як прийде майор. Бон дістав з бардачка револьвера, зайвий раз перевірив кулі. Тоді вернув барабан на місце і поклав револьвера на червону велюрову подушку, що лежала в нього на колінах.
42
Прізвисько особливої осколкової протипіхотної міни, тіло якої вистрелюється невеликим зарядом на висоту 0,9–1,2 метра в повітря, де вибухає головний заряд.