— Давно я так не танцювала, — сказала вона, коли пісня скінчилася.
— Я теж, міз Морі, — відповів я й поцілував у щоку.
— Софія, — сказала вона.
Перш ніж я мав змогу відповісти, на сцену вийшов «Кларк Ґейбл» і оголосив прибуття особливого гостя, конгресмена, що відслужив у нашій країні в «зелених беретах» з шістдесят другого по шістдесят четвертий, а тепер представляв округ, у якому ми опинилися. Конгресмен став доволі відомим у Південній Каліфорнії перспективним молодим політиком, а військова звитяга добре прислужилася йому в окрузі Орандж. Тут його прізвиська Напалмовий Нед, чи Повбивай-їх Нед, чи Підсмали-їх-усіх Нед, вживані залежно від настрою та геополітичної кризи, були швидше прихильними, аніж зневажливими. Він був таким античервоним у своїй політиці, що цілком міг би бути і зеленим, саме тому він був одним з небагатьох політиків Південної Каліфорнії, що зустріли біженців з розгорнутими обіймами. Більшість американців ставилися до нас неоднозначно, якщо не з відвертою зневагою, бо ж ми були живим нагадуванням про їхню пекучу поразку. Ми загрожували священній симетрії чорно-білої Америки, де інь-янь расової політики не лишали місця іншим кольорам, особливо тим жалюгідним жовтим чоловічкам, які обкрадали американські гаманці. Ми були дивними чужинцями, які, якщо вірити чуткам, полюбляли Сірко Американус, домашніх собак, на кожну з яких витрачалася сума, більша за річний прибуток зголодженої родини з Бангладеш. (Справжній жах цієї ситуації лишався поза кругозором середнього американця. Дехто з нас справді міг повечеряти братами Рін Тін Тіна[43] та Лессі, однак відбувалося це не в такий неандертальський спосіб, як середній американець уявляв, — з битою, пательнею та дрібкою солі, а з гурманською вишуканістю й творчим підходом, бо наші кухарі знали сім різних способів приготування собачих, що підсилювали мужність, від видалення кісткового мозку до смаження на грилі та варіння, а ще ж ковбаси, тушкування і кілька варіантів смаження в маслі та готування на парі — ням!) Однак Конгресмен писав статті на наш захист і радо вітав емігрантів у своєму округу.
— Господи, ви подивіться на себе, — виголосив він у мікрофон, стоячи поряд з «Кларком Ґейблом» в оточенні янгола і спокусниці.
Йому було ледве за сорок, метис юриста та політика, що поєднував агресивність першого з м’якістю другого, і його голова уособлювала їх обох. Блискуча, виполірована і загострена, наче кінчик кулькової ручки, вона випускала слова так само легко, як ручка — чорнило. Саме на цю голову він відрізнявся за зростом від низького «Кларка Ґейбла». Узагалі Конгресмен за всіма вимірами був такий великий, що двоє в’єтнамців середніх розмірів могли б уміститися в обриси його тіла.
— Погляньте на себе, пані та панове, погляньте так, як я б хотів, щоб на вас дивилися мої земляки, — як на таких же американців. Я справді вдячний за можливість бути тут сьогодні, розділити з вами радість цієї нагоди, цього шлюбу двох юних в’єтнамців у китайському ресторані на каліфорнійській землі під американським місяцем у християнському всесвіті. Скажу вам дещо, пані та панове, два роки я жив серед вашого народу в горах, я бився поряд з вашими солдатами, розділяв ваші страхи, зустрічав вашого ворога і тоді думав, як і зараз думаю, що не міг би зробити зі своїм життям нічого гіднішого, аніж пожертвувати ним заради ваших надій, мрій та сподівань на краще життя. Так само, як і ви, я щиро вірив, що ці мрії, надії та сподівання здійсняться на вашій землі, однак історія та беззаперечна Божа милість здали нам інші карти. Я тут, щоб сказати вам, пані та панове, що це тимчасове нещастя, адже ваші солдати билися чудово й відважно і перемогли б, якби лише Конгрес лишався таким непохитним, підтримуючи вас, як обіцяв президент. Цю обіцянку розділили і численні американці. Однак не всі. Ви знаєте, кого я маю на увазі. Демократи. ЗМІ. Антивоєнний рух. Хіпі. Студенти. Радикали. Америку послабив її внутрішній розкол, комуністи, зрадники та капітулянти заразили наші університети, студії новин та наш Конгрес. Сумно казати про це, однак ви нагадуєте їм про їхнє боягузтво та зрадливість. Я тут, щоб сказати вам, що мені ви нагадуєте про велику обіцянку Америки! Обіцянку іммігрантам! Обіцянку американської мрії! Обіцянку того, що колись так цінував народ цієї країни й одного дня цінуватиме знову. Те, що Америка — країна свободи й незалежності, країна патріотів, які завжди стануть на захист слабших, байдуже, де вони перебувають, країна героїв, які ніколи не втомляться допомагати друзям й бити по ворогах, країна, що радо вітає таких, як ви, людей, які принесли такі жертви заради нашої спільної справи, демократії та свободи! Одного дня, друзі мої, Америка знову буде на висоті, і це — завдяки таким, як ви. І одного дня, друзі мої, земля, яку ви втратили, знову буде ваша! Бо ніщо не зупинить невідворотного поступу свободи та волі людей! Тепер скажіть разом зі мною вашою чудовою мовою те, в що ми всі віримо…
43
Німецька вівчарка, врятована на полі бою під час Першої світової війни, згодом знята в 27 голлівудських фільмах.