— Але якщо я, наприклад, дам вашій організації гроші, іронія в тому, що мені самому вони потрібні для виборчої кампанії, для оплати роботи моїх працівників. Іншими словами, гроші говорять в обох напрямках.
— Так, це непроста ситуація. Але ви говорите про офіційні гроші, за які треба звітувати перед урядом. А ми говоримо про гроші неофіційні, які, направлені до нас, повернуться до вас від Генерала в усій офіційності голосів.
— Це так, — сказав Генерал. — Якщо моя країна до чогось мене підготувала, так це до того, що мій юний друг так винахідливо назвав «неофіційними грошима».
Наша вистава розважила Конгресмена — дві маленькі дотепні мавпочки стрибають і просять у нього, катеринника, під чужу музику. Ми були натреновані попереднім досвідом, який мали з американцями на нашій батьківщині, де всі вистави були про неофіційні гроші, тобто продажність. Продажність була подібна до слона в індійській притчі, я — до одного з тих сліпих мудреців, який може намацати й описати лише одну його частину. Бентежить не те, що можна побачити чи помацати, а те, чого не бачиш і не відчуваєш, як-от ту частину схеми, викладеної нами зараз перед Конгресменом, якої ми не контролювали. То була частина, де він знаходить спосіб переправити нам неофіційні гроші офіційними каналами, тобто через фонди, у правлінні яких засідав сам Конгресмен, чи його друзі, чи друзі Клода. Коротко кажучи, ті фонди були прикриттям для ЦРУ, а можливо, ще й для інших, загадковіших урядових чи неурядових організацій, про які я не знав, так само як Братство було прикриттям Руху.
Це Конгресмен чудово розумів, коли сказав:
— Сподіваюся, ця ваша організація не займатиметься нічим нелегальним у своїй патріотичній діяльності.
Звісно ж, він мав на увазі, що нам варто зайнятися чимось нелегальним, але ні в якому разі не говорити йому про це. Невидиме майже завжди підкреслюється несказаним.
Три місяці по тому я летів на Філіппіни. На полиці над моєю головою лежав мій рюкзак, на колінах у мене лежав примірник «Південно-Східної Азії» Фодора[55], товстий, як «Війна і мир». Про подорожі до Азії там говорилося таке:
«Для чого рушати на Схід? Схід завжди сплітав свої закляття, аби зачарувати Захід. Азія величезна, багата й нескінченно складна, це невичерпне джерело багатств і див… Для Заходу Азія досі являє собою принаду, виклик, закляття, її імовірні скарби ваблять покоління за поколінням західних людей, змушують їх полишати своє затишне, знайоме життя, поринаючи у світ, який вкрай відрізняється від того, що вони знають, про що думають, у що вірять. Адже Азія — половина світу, друга половина… Схід може бути дивний, але він не має вас бентежити. Навіть побувавши там, ви побачите, що він так і лишиться загадкою, але саме це робить його справді цікавим».
Усе, написане в моєму довіднику, було одночасно правдиве і позбавлене змісту. Так, Схід був величезний, багатий і нескінченно складний, але хіба ж Захід — ні? Вказуючи на те, що Схід — невичерпне джерело багатств та див, малося на увазі, що це — його особливість, і що з Заходом усе не так. Звісно ж, західна людина сприймала дива й багатства свого світу за належне, так само як я ніколи не помічав чарівності Сходу чи його загадковості. Якщо вже казати про це, загадковим, бентежним та справді цікавим зазвичай був Захід, світ, що докорінно відрізнявся від усього, що я знав, перш ніж почати свою освіту. Подібно до західної, східна людина ніколи не нудилася так, як на власній землі.
Гортаючи сторінки в пошуках тих країн, які мене цікавили, я не був здивований, побачивши, що нашу країну описують як «вкрай спустошену землю». Я теж не рекомендував би пересічному туристові їхати туди, як і велося у книжці, однак мене навіть дещо образив опис наших сусідів камбоджійців: «легкі у спілкуванні, чуттєві, привітні й емоційні… Камбоджа не лише одна з найчарівніших країн Азії, а й одна з найзахопливіших». Звісно ж, це можна було сказати і про мою батьківщину чи будь-яку батьківщину з атмосферними умовами, схожими на спа-курорт. Та що я міг знати? Я всього лиш жив там, а людям, які живуть у певному місці, важко розгледіти його принади, так само як і недоліки, тоді як свіжому поглядові туриста цілком доступне і те, і те. Можна зробити вибір між невинністю та досвідом, але не можна мати їх одночасно. Принаймні на Філіппінах я буду туристом, а оскільки Філіппіни розташовані на схід від нашої батьківщини, може для мене вони і виявляться безкінечно складними. Наведений у книжці опис архіпелагу тільки змусив мою уяву ще більше залитися слиною, бо ж він був «старим і новим, Заходом і Сходом. Він змінюється щодня, однак зберігає традиції» — тими ж словами можна було б описати мене самого.