Саме тут живі йшли спати, а немертві прокидалися, бо три світанки поспіль на майданчику лунало: «Мертві в’єтнамці, займайте свої місця!» Слухняне плем’я зомбі підводилося з землі, загін розчленованих мерців плентався вперед від гримувального намету, у крові й синцях, у подраному й пошматованому одязі. Одні спиралися на товаришів, шкутильгаючи на одній нозі, бо друга була зігнута й прив’язана, а в руках вони несли фальшиву кінцівку з випнутою кісткою — її треба було, коли вляжешся, покласти десь біля себе. Інші, сховавши руку під сорочкою так, що рукав висів порожнім, несли штучні руки, в руках кількох акторів були мізки, що мали вивалитися з їхніх голів. Дехто обережно притримував оголені кишки, що скидалися на блискучі мотузки білих, сирих ковбасок, бо саме цим вони й були. Використання ковбасок було стратегічно розраховане, бо в потрібний момент після початку фільмування Гаррі випускав бездомного собаку, який мчав на майданчик і починав жадібно жерти нутрощі мерців. Лише ці тіла лишилися від ворога серед тлійних решток лігва Кінг-Конга, розкидані в гротескних позах там, де вони впали, застрелені, забиті чи задушені в жорсткій сутичці в’єтконгівців та «зелених беретів» разом з Народними силами. Серед мертвих були численні нещасні, анонімні воїни Народних сил, а також ті четверо в’єтконгівців, які катували Біня та зґвалтували Май, — вони зустріли свій кінець від належної помсти Шеймуса та Белламі, що вимахували своїми ножами «КА-БАР» в істинно гомерівському шалі, аж поки
«Вони стоять на полі бою, важко дихаючи, чутно лише шипіння останніх жаринок.
ШЕЙМУС. Ти це чуєш?
БЕЛЛАМІ. Я нічого не чую.
ШЕЙМУС. Саме так. Це звук миру».
Якби ж це було так! Фільм ще не закінчився. З печери з’являється стара жінка і падає, лементуючи, на тіло свого мертвого сина в’єтконгівця. Збентежені «зелені берети» впізнають у ній товариську чорнозубу мадам тьмяного борделю, в якому вони так часто грали в лотерею венеричних хвороб.
«БЕЛЛАМІ. Боже, Матуся Сан — в’єтконгівка.
ШЕЙМУС. Вони всі такі, малий. Вони всі.
БЕЛЛАМІ. Що нам з нею робити?
ШЕЙМУС. Нічого. Ходімо додому».
Шеймус забув головне правило всіх вестернів, детективів і воєнних фільмів: ніколи не повертайся спиною до ворога або зневаженої жінки. Коли вони це зробили, розлючена Матуся Сан схопила АК-47 свого сина й полила Шеймуса кулями від стегон до лопаток, а тоді й сама впала від руки Белламі, що мерщій розвернувся і розрядив у неї останні набої. Так вона і померла, в уповільненому русі, з чотирнадцятьма цілком реалістичними фонтанами крові зі спеціальних запальників, які підірвав Гаррі, давши їй розкусити ще два.
— Огидний смак, — сказала вона потім, поки я стирав з її рота та підборіддя штучну кров. — Переконливо виглядало?
— Неймовірно, — відповів я на її велику втіху. — Ніхто не помирав так, як ви.
Звісно ж, окрім Трагіка. Щоб переконатися, що Азія Су чи Джеймс Юн його не переграють, він наказав зняти свою смерть вісімнадцять разів. Однак більшої акторської гри це потребувало від Кумира, що мав обіймати Вілла Шеймуса, поки той помирає. То було нелегке завдання, адже Трагік так жодного разу і не помився за всі сім місяців фільмування. І це попри те, що жоден солдат не оминув би можливості взяти ванну чи душ, навіть якщо це полягало всього лиш у натиранні себе милом і споліскуванні холодною водою з шолома. Якось увечері, ще на початку фільмування, я сказав про це Трагікові й дістав у відповідь один з тих поглядів, повних здивування та жалю, до яких я вже на той час звик, — наче моя ширінька не просто розстібнута, але й там просто нема на що дивитися. У результаті ніхто не міг змусити себе їсти з ним за одним столом чи стояти ближче, ніж за п’ятнадцять-двадцять футів. Він смердів так сильно, що в Кумира на очах виступали сльози, щоразу як з кожним дублем він нахилявся до нього, ридаючи, щоб почути останні слова Шеймуса: «От шльондра! От шльондра!»
Тепер Шеймус помер, і сцена належала Белламі, який нарешті викликав повітряний наліт на лігво Кінг-Конга. У небесах над ними невидимий В-52 «Стратофортресс»[60] спускав на землю тридцять тисяч фунтів бомб, щоб не лише вбити живих, а й очистити землю від мертвих, станцювати танок перемоги на тілі Кінг-Конга, стерти хіпівську посмішку з обличчя Матері Землі й сказати світові: «Нічого не вдієш — ми американці». Ця сцена була серйозним індустріальним проектом, для якого знадобилося викопати кілька окопів, у які залили дві тисячі галонів бензину, кинули тисячу димових шашок, кількасот паличок фосфорної вибухівки, кілька десятків паличок динаміту і невідому кількість ракет, освітлювальних патронів і трасерних набоїв — усе це мало показати, як вибухає склад амуніції Кінг-Конга, отриманої від китайців та Совєтів. Уся команда чекала на цю сцену — найбільший вибух в історії кіно.
60
Американський багатофункціональний важкий стратегічний бомбардувальник-ракетоносець компанії «Боїнг».