Адам Джонсон
Син Начальника сиріт
Це художній твір. Усі події та діалоги, а також персонажі, крім відомих реальних осіб, є витвором авторської фантазії, і їх не слід тлумачити як реальних. Ситуації, події та діалоги, пов’язані з відомими особами, - теж вигадані, вони не претендують на опис реальних подій і не змінюють художньої сутності твору. В усьому іншому будь-яка подібність до реальних осіб, живих чи мертвих, є випадковою.
Стефанії -
моєму сонцю,
моєму місяцеві,
моїй зірці й супутнику
Громадяни! Збирайтеся навколо своїх гучномовців, бо ми передаємо важливі новини! На кухні, на службі, у цеху - де б не був розташований ваш гучномовець, зробіть гучніше звук!
Місцеві новини. Наш Великий Керівник Кім Чен Ір давав важливі вказівки робітникам, які поглиблювали русло Тедонґану. Коли наш Великий Керівник напучував операторів землечерпальних машин, усі побачили, що над його головою несподівано зібралася велика зграя голубів і закружляла вгорі, даючи нашому Верховному Головнокомандувачу таку необхідну посеред жаркого дня тінь. Також передаємо нагадування з Пхеньяна від міністра народної безпеки: він наполегливо просить вас, з огляду на розпал голубиного сезону, ставити сильця та дротяні пастки на віддалі від місць, доступних нашим наймолодшим громадянам. І не забувайте, громадяни: заборона на спостереження за зірками лишається чинною.
Далі в передачі ми поділимося рецептом, який цього місяця переміг у нашому кулінарному конкурсі. На нашу адресу надійшли сотні рецептів, але найкращим маємо оголосити лише один, і це - суп із гарбузової шкуринки! Але спочатку - похмурі новини зі Східного моря[1], де американські агресори безсоромно граються у війну, зупинивши й пограбувавши північнокорейське рибальське судно. І знову янкі порушили морський кордон Корейської Народно-Демократичної Республіки, з тим щоб викрасти найцінніше з суверенного корабля, при тому ще й звинувачуючи нас у всіх гріхах - від бандитизму до викрадення людей і жорстокості щодо акул. По-перше, саме американці з їхніми маріонетками і є справжніми піратами морів. По-друге, хіба американська жінка нещодавно не пропливла на веслах півсвіту, щоб знайти притулок у нашій великій країні, у раю для робочих людей, де громадянам нічого не бракує? Уже тільки це можна сприймати як достатній доказ того, що постійні звинувачення у викраденні людей - безглузді й сміхотворні.
А жорстокість щодо акул? На цей закид слід дати рішучу відповідь. Акулу, відомого друга рибалки, єднають із корейським народом давні товариські узи. Хіба ж не акули у власних зубах приносили рибу, підтримуючи тим матросів адмірала Лі під час облоги бухти Окпхо в 1592 році? Хіба не акули спрямували свої сили на те, щоб зробити своїх друзів-людей здоровішими, допомогти в подоланні раку й дарувати їм довше життя? Чи наш командир Ґа, володар золотого пояса, не вживає миску цілющого супу з акулячих плавців перед кожним переможним змаганням із тхеквондо? І, громадяни, ви ж бачили на власні очі фільм «Істинна дочка Батьківщини» в нашому пхеньянському кінотеатрі «Моранбон»?! Тоді ви, звичайно, пригадаєте ту сцену, де човен нашої народної артистки Сан Мун перекинувся в бухті Інчхон, коли героїня намагалася упередити підступи американців. Ми всі завмерли від жаху, коли прекрасну героїню, безпорадну серед хвиль, почали оточувати акули. Але - чи не впізнали акули з першого погляду істинно корейську скромність Сан Мун? Чи не відчули вони гарячий патріотизм у її жилах і не підняли її на свої плавці, безпечно доправивши на суходіл, де вона змогла долучитися до запеклого бою, який відкинув імперіалістів геть від наших берегів?!
Уже судячи з цих дій і звершень, громадяни, ви маєте зрозуміти, що чутки, які поширюються Пхеньяном, - про те, що між командиром Ґа і Сан Мун щось відмінне від істинного кохання, - є безпідставною брехнею! Так само безпідставною, як і висадка іноземних посіпак на наші чесні судна, як і адресовані нам вигадки японців про викрадення людей. Чи японці вважають, ніби ми забули, що це вони колись робили наших чоловіків рабами, а жінок - наложницями? І зовсім немає підстав думати, ніби хоч якась жінка кохає свого чоловіка більше, ніж Сан Мун. Чи бачили ви, громадяни, як Сан Мун, пов’язуючи золотий пояс своєму новому чоловікові, зашарілася від скромності й кохання? Чи не збирали вас на площі Кім Ір Сена, щоб ви побачили це на власні очі?
Чому ж ви будете вірити, громадяни? Брехливим чуткам чи власним очам?
Але повернімося до сьогоднішньої передачі: попереду на вас чекає запис славної промови Кім Ір Сена 15 квітня 71 року Чучхе[2] та оголошення від міністра забезпечення товариша Бука щодо продовження строку служби компактних флуоресцентних лампочок. Але перед тим - музичний дарунок для вас, громадяни: ми радо представляємо вам нову пхеньянську оперну співачку. Великий Керівник дав їй ім’я Прекрасна Гостя. І зараз вона заспіває для вас, патріоти, арії з «Моря крові». Тож повертайтеся до своїх верстатів, громадяни, і подвоюйте темпи виробництва під спів нашої Прекрасної Гості про історію найвеличнішої країни світу, Корейської Народно-Демократичної Республіки!
Частина перша
Мати Чона До була співачкою. Тільки це розповідав про неї батько Чона, Начальник сиріт. Він тримав її фотографію у своїй кімнатці в «Довгому майбутньому». Мати була гарна з лиця - на фото великі очі дивляться кудись убік, із трохи стиснутих губ немовби готове зірватися ще не вимовлене слово. Оскільки всіх красивих жінок із провінції звозили до Пхеньяна, то, вочевидь, з матір’ю Чона До сталося саме так. Справжнім доказом того був сам Начальник сиріт. Ночами він пив, і сироти з бараків чули його плач і голосіння, якісь нерозбірливі спроби домовитися з тієї жінкою на фотографії. Тільки Чонові До було дозволено втішати його й урешті забрати з його рук пляшку.
Як найстарший хлопчик у «Довгому майбутньому», Чон До мав певні обов’язки: розподіляв їжу, приписував кожному нари, перейменовував новоприбулих хлопчиків відповідно до списку 114 Великих Мучеників Революції. І Начальник сиріт серйозно ставився до того, щоб не виділяти з-поміж інших свого сина, єдиного хлопчика в «Довгому майбутньому», який не був сиротою. Якщо в кролятнику було брудно, то на ніч у ньому замикали саме Чона До. Коли хтось із хлопців намочував нари, саме Чон До мусив відшкрібати з підлоги замерзлу сечу. Чон До не хвалився перед іншими, що він - син Начальника, а не просто дитина, яку батьки «загубили» дорогою до табору 9-27. Коли б хто хотів розібратися, то для нього це було б очевидним: Чон До потрапив до табору раніше за всіх інших, і його ніхто не всиновив саме тому, що батько б нікому свого єдиного сина не віддав. Цілком розумним було припустити, що коли матір хлопця забрали до Пхеньяна, то батько влаштувався на єдину роботу, яка дозволяла йому водночас і заробляти на життя, і доглядати сина.
Найпевнішим свідченням того, що жінка на фотографії - мати Чона До, була та безжальність, із якою Начальник сиріт його карав. Це могло означати тільки те, що в особі Чона До він бачив щоденне нагадування про той непроминальний біль і образу, які відчув, утративши дружину. Тільки батько, який несе в душі таке страждання, може забрати в сина взимку чоботи. Тільки справжній батько, з плоті й крові, може припекти сина розжареною лопатою для вугілля.
Уряди- годи групу дітей переводили з табору на якийсь завод, а навесні люди з китайським акцентом приходили вибирати когось для себе. Або ж будь-хто, здатний нагодувати дітей і піднести пляшку Начальникові, міг забрати їх на день. Навесні вони насипали пісок у мішки для баласту, узимку залізними ломами збивали кригу біля причалів. У цехах -за миску холодної локшини вигрібали лопатами жирні кучеряві металеві обрізки. А найкраще годували на залізниці: там давали наваристий пряний суп. Якось, прибираючи в товарних вагонах, діти вимітали звідти рештки порошку, схожого на сіль. А щойно спітніли - стали повністю червоні: і руки, і обличчя, і зуби. Потяг був завантажений хімікатами для фабрики, де виробляли фарби. Кілька тижнів діти так червоними й ходили.
1
Східним морем у Північній Кореї називають Японське, а Західним - Жовте. (Тут і далі прим. пер., якщо не вказано інше.)
2
Літочислення Північної Кореї ведеться від народження Кім Ір Сена - 1912 року. Цей рік і називається першим роком Чучхе.