- А тепер час поговорити про ваш новий фільм.
- Я вчу свою роль, - сказала вона йому.
- Для «Абсолютних самопожертв»? - спитав він. - Викиньте той сценарій. Я передумав: історія про заміну чоловіка - не для вас. Ходімо, я покажу вам нові задуми.
Вони підійшли до того місця, де навколо трьох мольбертів зібралися музиканти у фраках. Був серед них і Дак-Хо, державний кінорежисер. Оскільки він має звучний тенор, то саме цей голос звучить за кадром у всіх її фільмах. Дак-Хо відкинув запинало з першого мольберта, і там виявилась афіша нового фільму Сан Мун. На ній була зображена блискуча Сан Мун, принадність якої не могла приховати навіть військова форма, в обіймах морського офіцера: навколо цієї пари променями розходилися торпеди. Але, як не дивно, громадяни, на офіцері - південнокорейський однострій!
- «Флот демонів», - енергійно оголосив Дак-Хо.
Оркестр заграв основну музичну тему до фільму - важку й напружену.
- Тут панує небезпека й інтрига, - продовжив Дак-Хо. - Жінка розуміє, що чисте серце - єдина зброя, яка може відвернути імперіалістичну загрозу. Сан Мун - єдина, хто вижив після незаконної атаки південних корейців на її підводний човен. Її «рятує» той самий корабель, що й знищив її судно. Від полонянки бравого південного капітана вимагають розкрити військову таємницю захисту флоту КНДР. Однак поволі вона починає розкривати очі красеневі-капітану, що справжній в’язень - не вона. Що це він перебуває в полоні маніпуляцій американського режиму. І вражаюча кульмінація стрічки - капітан розвертає гармати проти свого справжнього ворога.
Великий Керівник широко всміхнувся:
- Підводний човен, що буде використаний на зйомках, уже стоїть у Тедонґані, - промовив він. - А поки ми ведемо ці розмови, цілий підрозділ наших моряків шукає в спірних водах підхоже південнокорейське судно, яке можна було б захопити.
Великий Керівник клацнув пальцями, і було відкрито другу афішу.
Стрімкі скрипки заграли потужну й натхненну мелодію.
- «Плавуча стіна», - почав Дак-Хо.
Але його перервав Великий Керівник.
- Це буде біографічна картина про першу жінку-пубйоківця, - промовив Великий Керівник, показуючи на красуню з рішучим обличчям на афіші. Показав, як яскраво зблискує її знак і як її погляд звернений до кращого майбутнього. - У цій ролі ви добуватимете результати: будете розв’язувати складні справи й доведете, що жінка може бути сильнішою за будь-якого чоловіка.
Великий Керівник подивився на неї, чекаючи відповіді.
Сан Мун показала на афішу:
- Але її волосся… - сказала вона. - Воно таке коротке.
- Хіба я не сказав, що це правдива історія? - спитав він. - Не так давно жінку справді взяли на роботу в 42-й підрозділ.
Сан Мун похитала головою:
- Я не можу грати з такою довжиною, - заперечила вона.
- Ну це ж співробітниця Пубйоку, - сказав Великий Керівник. - То вона має коротко стригтися. Ви ж ніколи не соромилися життєвої правди, ви просто-таки живете своїми ролями. - Він простягнув руку й погладив її по волоссю. - Воно гарне, але мистецтво вимагає жертв.
Ще не відкрили останню афішу, як обличчя Сан Мун спохмурніло. Вона не була в змозі стримати сльози. Схрестивши руки на грудях, вона пішла геть.
Дивіться, товариші, яка душевна тонкість! Уважний громадянин може відзначити, що більше немає такої чистої актриси, яка б могла зіграти ці ролі, тож коли хтось украв у нас Сан Мун, то він може вкрасти й інших видатних акторів також. І самі фільми так теж будуть украдені в майбутніх поколінь. Ціле майбутнє нашого кінематографа буде викрадене, а він належить не лише нашим гідним громадянам, а й усьому світу!
Великий Керівник наблизився до неї:
- Будь ласка, скажіть мені, що це сльози радості!
Сан Мун кивнула крізь сльози.
- Що з вами? - спитав він. - Прошу, ви можете мені все сказати.
- Я плачу лише тому, що моя мати не зможе побачити прем’єру «Жінки для втіхи», - сказала вона. - Відколи вона поїхала до Вонсана, вона ні разу мені не написала. А я просто уявила її на прем’єрному показі фільму про її матір на великому екрані!
- Не хвилюйтеся, я все владнаю. Можливо, у вашої матері бракує паперу, чи листи зі східного берега довго йдуть. А може, листи з марками на східному березі затрималися. Я сьогодні ввечері зателефоную. Повірте мені, я можу зробити, щоб сталося що завгодно. До завтрашнього заходу сонця у вас будуть надруковані листи від матері.
- Що, правда? - спитала вона. - Ви дійсно все можете?
Великий Керівник витер їй сльози великими пальцями:
- Просто важко повірити, наскільки далеко ви зайшли… - промовив він. - Іноді я про це забуваю. Чи ви пам’ятаєте, як я вперше задивився на вас? - Він пригадав і похитав головою: як же й давно це було! - вас тоді ще навіть не звали Сан Мун.
Він простягнув руку, погладив її по волоссю, торкнувся вуха:
- Пам’ятаєте, у вас немає від мене секретів. Ось для чого я на світі. Я - той, кому ви можете розкрити свої секрети. Просто скажіть, що вам потрібно.
- Дуже прошу вас, - промовила вона. - Порадуйте мене, хай моя матінка буде на прем’єрі фільму.
Громадяни, громадяни… У нашій культурі віддавна заведено шанувати старших, і їхнє право на відпочинок і усамітненість у свої останні роки реалізується повною мірою. Після життя, присвяченого праці, чи не заслужили вони на спокій у якомусь віддаленому місці? Хіба не може найвеличніший народ світу вділити бодай трохи тиші нашим літнім людям? Звичайно, нам усім хотілося б, щоб наші батьки завжди були бадьорі й раді нам допомогти, щоб вони завжди були поруч. Але, Сан Мун, чи чуєш ти, як люди з осудом клацають язиками? Поглянь, який це егоїзм - відправляти матінку у важку подорож, у якій вона може й загинути, просто для задоволення своєї особистої потреби? Але ми тільки розводимо руками. Хто може заперечити Сан Мун? Вона - вічний виняток, чистий порив.
- Вона сидітиме в першому ряді, - запевнив її Великий Керівник. - Я це гарантую.
Громадяни, якщо Великий Керівник щось каже, то він уже вирішив і зробить. Тепер уже ніщо на стане на заваді - матір Сан Мун прибуде на цю кінопрем’єру. Тільки абсолютно непередбачуваний випадок, - як-от аварія на залізниці чи, може, повінь, - здатний перешкодити тій щасливій зустрічі. Хіба що дифтерійний карантин чи підступний військовий напад може стати на заваді здійсненню мрії Сан Мун!
Великий Керівник поклав їй руку на плече жестом соціалістичної підтримки.
- Хіба я не чинив за всіма вашими правилами? - спитав він.
Вона мовчала.
- Мені треба повернути вас, - продовжив Великий Керівник. - Маємо повернутися до нашої домовленості.
- Домовленість була, - погодилася Сан Мун.
- Ну от, і хіба я не поводився чесно, хіба не чинив за вашими правилами? - спитав він. - Я ні до чого вас не примушував, хіба ж це не перше правило? Дайте мені відповідь, хіба я хоч раз пішов проти вашої волі? Чи зможете назвати хоч одну річ, до якої я вас змусив?
Вона похитала головою.
- Так отож, - промовив він і, підносячи голос, продовжив: - І саме тому ви маєте вибрати повернення до мене, вибрати просто зараз. Час настав. - Його голос став різким, таким сильним було його батьківське хвилювання за неї. Він на мить замовк, і невдовзі його лице знов осяяла чарівна усмішка. - Так-так, у вас з’являться якісь нові правила, не маю сумніву. Певне, то будуть шалено складні правила - і я вже уявляю радість на вашому обличчі, з якою ви їх мені виголосите, але я даю на них згоду просто зараз, авансом приймаю будь-які ваші нові правила. - Він широко розкинув руки, окреслюючи можливість. - Просто поверніться. Усе буде, як у старі часи. Будемо грати в «Залізного кухаря»[60] з працівниками вагона-ресторану, ви допомагатимете мені читати кореспонденцію від прихильників. Ми будемо кататися на моєму бронепоїзді просто так, без жодної мети, і всі ночі проводитимемо у вагоні-караоке. Будемо вигадувати нові види суші й ролів, хіба ви за цим не скучили? А пам’ятаєте гру в чан-ґі біля озера? Можемо провести турнір на цих вихідних, а ваші діточки літатимуть повз нас на моїх гідроциклах. Чи взяли ви дошку?
60
«Залізний кухар» - японське телешоу у вигляді кулінарного змагання між професійними кухарями на швидкість і оригінальність страв, приготованих із певних продуктів (головний продукт у кожному випуску змінюється), як правило, екзотичних.