Спочатку американські гості вдавали дуже задоволених, але вони привезли цілу зграю собак! Пам’ятайте: в Америці собакам дають регулярні уроки послуху, а простим громадянам, таким, як ми з вами, - ні. Чи має нас дивувати, що коли американці отримали те, чого хотіли, тобто свою співгромадянку й достатню кількість їжі для бідняків, вони віддячили нам чорною підступністю боягузів?
Так, громадяни, стався підступний напад!
Почувши умовне слово, пси вишкірили зуби й кинулися на корейців, які приймали гостей! І гарячий свинець полетів з американських пістолетів у шляхетних корейських господарів. І тут американські командос схопили Сан Мун і грубо потягли її до американського літака! Чи американці заздалегідь таємно замислили викрасти найкращу актрису світу в нашого скромного народу? Чи вони раптово захотіли це зробити, побачивши її, невимовно прекрасну в червоному чосон-оті? А де ж був товариш Бук? - спитає проникливий громадянин. Чи не мав він бути поруч і захистити Сан Мун? А відповідь, громадяни, ось яка: Бук вам більше не товариш! І ніколи ним не був.
Мужайтеся перед лицем того, що станеться далі, громадяни, і не паліть себе марною жагою помсти. Вкладіть свій бойовий запал у виконання виробничого плану! Хай вогонь вашого гніву горить у печах вашої працелюбності!
Коли американці схопили нашу народну актрису, мерзенний Бук, боячись за своє життя, просто віддав її їм. А тоді розвернувся й побіг геть.
- Застрельте мене! - кричала Сан Мун, коли її тягли до літака. - Стріляйте в мене, товариші, бо я не хочу жити без доброї руки найвеличнішого з керівників, Кім Чен Іра!
Великий Керівник пустив у хід усі свої воєнні вміння й кинувся в бій, женучись за підлими боягузами, що викрали наш народний скарб. Великий Керівник мчав серед посвисту куль. Голуб за голубом вилітав назустріч кулям і падав, відвівши смерть від Великого Керівника, у сяйві патріотичної жертовності!
І ось ми бачимо, як осторонь усього цього стоїть і спостерігає боязкий командир Ґа - самозванець, сирота, негідний громадянин. Але уздрівши, як Великий Керівник сміливо б’ється з лютими псами, не боячись ворожих куль, цей простий чоловік сповнився невідомого доти йому революційного духу. Побачивши на власні очі цю дивовижну сміливість, Ґа - найнегідніший член суспільства - теж відчув жагу служіння найвищим ідеалам соціалізму.
Коли американський солдафон закричав: «Безкоштовне всиновлення!» - і схопив обома руками кількох юних гімнастів, командир Ґа кинувся в бій. Хоч він і не міг так вправно захищатися від псів, як Великий Керівник, він добре знав тхеквондо. «Чхарют!»[63] - крикнув він американцям. Це привернуло їхню увагу. «Сунбі , - промовив далі він і вигукнув: - Сіджак!» І на ворогів посипалися удари рук і ніг. Махаючи кулаками, він гнався за переляканими американцями, не боячись ні реактивного струменя повітря, ні куль у мідних оболонках, ні слонових бивнів літака, який починав злітати.
Хоч і загули реактивні двигуни, і літак мав ось-ось злетіти, командир Ґа зібрав усю свою корейську міць і всю силу Чучхе - і догнав літак на злітній смузі, і стрибнув йому на крило. І літак здійнявся над злітною смугою, над Пхеньяном, і Ґа міцно тримався, боровся з лютими вітрами й зазирав в ілюмінатори, де за склом побачив, як веслувальниця регоче й американці, святкуючи перемогу, увімкнули пустопорожню південнокорейську поп-музику і, знімаючи одежину за одежиною, неславлять Сан Мун.
Зануривши палець у криваву рану, командир Ґа написав на ілюмінаторах натхненні гасла, щоб дати сил Сан Мун, і червоними знаками, розвернутими навпаки, нагадував їй про вічну любов Великого Керівника до неї - ні, про його любов до кожного громадянина Корейської Народно-Демократичної Республіки! Американці погрожували кулаками командирові крізь вікна, але жодному не стало сміливості вилізти на крило й зійтися з ним у бою як чоловік із чоловіком. Натомість вони розігнали свій літак до шаленої швидкості, робили всілякі вимушені фігури пілотажу, щоб тільки скинути з крила чіпкого гостя, але ніякі бочки й мертві петлі не могли спинити рішучого командира Ґа! Він звісився, тримаючись за кінчик крила над священними горами Мьохян, над Небесним озером, розташованим на сніжній верхівці гори Пектусан, але над містом-садом Чхонджином він раптово знепритомнів. Решту історії нам дозволяє розповісти тільки потужний КНДРівський радар.
У холодному розрідженому повітрі закривавлені пальці командира Ґа міцно примерзли до крила, але все ж собачі ікла зробили свою чорну справу. Наш товариш згасав на очах. І тут Сан Мун, із розкуйовдженим волоссям, з розбитим лицем, підійшла до вікна, і на весь свій патріотичний голос заспівала йому «Наш батько - Маршал», і повторювала цю пісню знову й знову, доки командир Ґа тихо відгукнувся: «Полум’я Маршала - вічне!» На його губах замерзли цівки крові, але бравий командир Ґа встав і знову заспівав: «Полум’я Маршала - вічне!»
Долаючи силу великих вітрів, він підібрався до вікна, і Сан Мун показала йому вниз, на море. І там він на власні очі побачив: американський авіаносець агресивно бурунить наші води. Він раптом відчув, як остання тінь боягузтва полишає його. Командир Ґа браво віддав Сан Мун честь на прощання й кинувся вниз із крила, перетворюючись на живу ракету, яка зі страшною швидкістю ринула вниз, на стернову рубку капіталістів, де капітан на своєму містку, певна річ, замислив черговий ниций підступ.
А проте не уявляймо командира Ґа вічно в цьому падінні, громадяни. Уявіть його в білосніжній хмарі. Побачте його в досконалому світлі, сяючого, наче крижаний високогірний цвіт. Так, уявіть собі шалений білий цвіт, такий високий, що, нахилившись до землі, бере людину на свої пелюстки. І так він приймає й командира Ґа в розквіті його сил. І з того цвіту, осяйні й теплі, тягнуться до нього долоні самого Кім Ір Сена.
Коли один славетний вождь передає вас іншому, громадяни, ви воістину живете вічно. Отак пересічна людина стає героєм, мучеником, натхненням для всіх і кожного. Тож не плачте, громадяни, і погляньте: ось уже на Цвинтарі Мучеників Революції стоїть бронзове погруддя командира Ґа! Витріть сльози, товариші, адже наступні сироти наступного покоління отримають іще одне ім’я героя й мученика. Навіки. Командире Ґа Чхоль Чхун, так ти житимеш серед нас вічно.
Подяки
У написанні цієї книжки мені посприяли Національна агенція підтримки мистецтва, Фонд Вайтінґа й літературна програма Стенфордського університету. Окремі розділи роману виходили в таких часописах: «Barcelona Review», «Electric Literature», «Faultline», «Fourteen Hills Review», «Granta», «Hayden’s Ferry Review», «Playboy», «Southern Indiana Review», «Yalobusha Review», «ZYZZYVA». Також автор глибоко вдячний Медичній бібліотеці Калмановіца в Каліфорнійському університеті Сан-Франциско, де написано більшу частину цієї книжки.
Дуже вдячний тим людям, які супроводжували мене в подорожі до Північної Кореї: доктору Патріку Сяопіну Вану, Вілларду Чхі та вельмишановному доктору Джозефу Мак-К’юну Ха. К’юнмі Чхун, бібліотекареві відділу кореїстики Стенфордського університету, і Шеріл Мак-Ґрат з бібліотеки Вайденера в Гарварді. Неоціненну підтримку мені надав професорсько-викладацький склад літературного факультету Стенфордського університету: Івен Боленд, Елізабет Толлент і Тобіас Вулфф. Дуже дякую Скоттові Гатчінсу, Еду Шварцшильду, Тодду Пірсові, Скіпу Гораку і Нілові Коннеллі - усі вони читали перші редакції роману й давали мудрі поради.
Кращого редактора й шанувальника, ніж Девід Еберсгофф, годі й відшукати. Воррен Фрейзер, як завжди, - справжній король літературних агентів. Особливі подяки належаться Полу Найту, який пошив свого вчителя в учні. І також не можу втриматися від слів глибокої вдячності доктору Патриції Джонсон, доктору Джеймсу Гарреллу та високошанованій Ґейл Гаррелл. Моя дружина дала цій праці натхнення, а діти - високу мету: тож дякую тобі, Стефаніє, і спасибі вам, Джупітере, Джеймсе Джеронімо і Джастіс Еверластінґ.