Капітан попросив стернового тримати руку Чона До.
- Ні, - відмовився Чон До. - Я сам.
Перший помічник із машиністом підняли акулу, яка від носа до хвоста була завдовжки майже два метри.
Чон До глибоко вдихнув і розвернувся до капітана:
- Акули, зброя, помста, - сказав він. - Розумію, я сам це вигадав, але в таку байку навряд чи хто повірить.
- Твоя правда, - погодився капітан. - Зате цю історію вони зможуть використати.
Коли вони покликали допомогу по радіо, береговий патруль супроводив їх до Кінчхе, де на причалі зібрався цілий натовп. Там була парочка представників міністерства інформації, двоє журналістів із «Родон сінмун», якісь місцеві правоохоронці, яких ніколи в житті не побачиш, якщо ти не п’яниця. Труби нового консервного заводу парували, отже, там відбувався цикл стерилізації, тож працівники сиділи на перекинутих відрах, виглядаючи того чоловіка, який бився з акулами. Навіть вуличні хлопчаки й діти-каліки прийшли поглянути на це видовище, тихцем визираючи крізь скло баків з рибою, і їхні обличчя витягалися й змінювали форму, коли повз пропливали косяки японської ставриди.
До Чона прийшов лікар із пакетом крові. Він став шукати вену на пораненій руці, але Чон До зупинив його:
- Якщо ви переливатимете в цю руку, вона назад не виллється?
- Послухай, я лікую тільки героїв, - мовив лікар. - Так що на крові я знаюсь. І заливати треба якраз туди, звідки витікає.
Тоді він вставив катетер у вену за кісточкою пальця, відкрив клапан системи і дав Чону До пакет, щоб він тримав його вгорі здоровою рукою. Лікар розгорнув закривавлену футболку, і щодо рани сумнівів не було: акулячі зуби. Вони, як шматки битої пляшки, пройшли на всю глибину; коли рану промили, то в глибині кожного сліду зуба стало видно білу кістку руки.
Репортерові з міністром Чон До коротко переповів своє зіткнення з американською агресією. Багато запитань йому не ставили. Схоже, їх цікавили додаткові докази. Раптом перед ним виріс той самий старший чоловік - сива стрижка й покручені руки, - який того разу забрав другого помічника. Одягнений він був у той самий сірий костюм, і зблизька Чон До бачив, що повіки в нього такі важкі, ніби він, говорячи, давав очам відпочити.
- Мені потрібно підтвердити деталі вашої історії, - промовив він і показав срібний значок, без жодної назви агенції. На ньому була зображена тільки потужна кам’яна стіна, яка висить у повітрі над землею.
Чон До пішов стежкою вниз. У здоровій руці він тримав пакет із кров’ю, друга висіла на перев’язі. Попереду йшов капітан, який розмовляв із дружиною другого помічника. Вони стояли біля купи цегли, і молодиця не плакала. Вона уважно подивилася на того сивого чоловіка, потім на Чона До, потім розвернулася до капітана, який злегка обійняв її, намагаючись утішити. Чон До озирнувся й побачив метушню в доках і своїх товаришів, які, розмахуючи руками, переказували історію про акул - і раптом вони здалися неймовірно далекими.
Старий повів його на покинутий консервний завод. Від заводу з високими стелями залишилися тільки величезні парові камери, самотні газові маніфолди й іржаві рейки, вмуровані в цементну підлогу. Крізь дірки в даху пробивалися промені сонця; там стояв складаний стіл і два стільці.
На столі був термос. Сивий чоловік сів і повільно, з рипінням, відкрутив кришку руками, що працювали наче у великих рукавицях. Знову здалося, що він дав своїм очам відпочити й заплющив їх, але він просто був старий.
- Тож ви інспектор чи якось так? - спитав Чон До.
- Що вам відповісти? - промовив задумливо старий. - На війні я був відчайдушним. А коли ми перемогли, то й далі був готовий до всього.
Він нахилився вперед, промінь освітив його голову, і Чон До помітив силу-силенну шрамів під його коротким сивим волоссям.
- Тоді я міг би називати себе інспектором.
Чон До вирішив повести безпечну гру:
- Війну виграли такі великі люди, як ви, ви прогнали імперіалістичних загарбників!
Старий налив чаю в кришку термоса, але не пив, просто тримав і поволі крутив її двома руками, а кришка парувала.
- Ця історія з вашим юним рибалкою - вона дуже сумна. Смішно те, що він же справді був героєм. Я сам підтвердив його історію. Він справді кинувся на озброєних американців із самим рибальським ножем. Таке шаленство додає людині поваги чужих, але відбирає в неї друзів. Я про таке добре знаю. Може, оце й сталося між командою і юним другим помічником.
Чон До сказав:
- Другий помічник не кликав американців на наше судно. Він не шукав проблем на свою голову, не кажу вже про смерть. Ви ж чули, що його з’їли акули, так?
Старий нічого не відповів.
- У вас немає олівця чи паперу, чогось такого?
- Ми спіймали вашого товариша на плоту сьогодні вранці. То було навіть раніше, ніж ви передали повідомлення про той так званий напад. У нього було багато цигарок, але сірники він не вберіг, і вони промокли. Кажуть, що ваш товариш плакав над своїм учинком і не міг зупинитися.
Думки Чона До відразу кинулися в інший бік. «Бідний дурник», - подумав він. Чон До раніше гадав, що він і слідчий більш-менш заодно, але тепер розумів, що він сам-один і все, що в нього є, - оця історія.
- Краще б ця брехня була правдою, - відповів Чон До, - бо тоді другий помічник був би живий, а не загинув би на очах у всіх нас. І капітан би не мусив розповідати його дружині, що вона ніколи більше його не побачить…
- Його ніхто більше не побачить, у цьому я можу вас запевнити, - мовив старий. І знову здалося, ніби він задрімав. - Чи хочете знати причини, чому він утік? Гадаю, він казав про вас.
- Другий помічник був гарний товариш і герой! - вигукнув Чон До. - Може, ви б виявили трохи поваги до покійного?
Старий підвівся.
- Напевне, мені потрібно перевірити вашу історію. - І перша атака була короткою і прямою - кілька різких ударів у лице. З хворою рукою і з зайнятою пакетом із кров’ю здоровою, Чон До нічого не міг йому протиставити. - Скажи, хто це придумав, - мовив старий і вдарив Чона До по черзі в обидві ключиці.
- Чому його не випустили південніше, ближче до ДМЗ[16]?
Чон До якимось чином застряг на стільці, і два рубані удари по рухомих ребрах зовсім його так зафіксували.
- Чому не дезертирували інші? Чи ви його вигнали?
Спалахи болю пробігли його шиєю, носом, вухом - і після того в очах почало пливти.
- Американці повернулися, - тримався свого Чон До. - У них грала гучна музика. Одягнені вони були по-вуличному, навіть у черевиках зі сріблястими галочками. Один із них погрожував спалити корабель. У нього на запальничці була крилата ракета. Раніше вони сміялися з нас, що ми не маємо унітаза, а тепер сміялися з того, що він з’явився.
Старий ударив Чона До просто в груди, роз’ятривши свіже татуювання: обличчя Сан Мун загорілося вогняними лініями над серцем. Старий зупинився й налив іще чаю, але не пив, просто погрів руки об кришку. Чон До тепер розумів, як це буде. В армії його тренером з болю був Кімсан. Увесь перший тиждень вони сиділи за столом, доволі схожим на оцей, і споглядали свічку, яка горіла між ними. На її вершечку колихався малий і гарячий вогник. На їхніх обличчях було світло й тепло. А далі, за межами світла, починалася темрява. «Ніколи не давай болю зіштовхнути тебе в темряву, - навчав його Кімсан. - Немає нікого, тільки ти один. Коли ти відвернешся від вогника, він зникне ».
Старий продовжив допит. Тепер запитання були не про другого помічника на рятувальному човні, а про нього на «Чунмі», про кількість акул, наскільки далеко в морі це відбувалося, чи були гвинтівки в американців на запобіжниках. Старий тримав темп, завдаючи довгі, повільні серії прицільних ударів: від щік і рота до вух, здається, переходячи до м’якших частин тіла тоді, коли кулаки починали боліти.
«У вогнику свічки пучка болить, а решта тіла - у теплому сяйві й світлі. Біль має бути на самій пучці, а тіло - у сяйві». Чон До ставив у своєму тілі блоки: від удару в плече має боліти тільки плече, воно має уявно відмежуватися від решти тіла. А коли старий бив в обличчя, Чон До розвертав голову, щоб кулак не влучав у місце, по якому вже бив. «Вогонь має бути тільки на кінчиках пальців, пальці в русі, а решта тіла хай спочиває у світлі».