У ванній стояв повний кошик нових бритв, мініатюрних тюбиків із зубною пастою і маленьких окремо запакованих шматочків мила. Він їх не торкнувся. Натомість задивився в дзеркало, побачивши себе таким, яким його бачила дружина сенатора. Помацав сліди швів, поламану ключицю, одинадцяте ребро. Потім торкнувся обличчя Сан Мун - прекрасної жінки у вінці з синців і струпів.
Чон До пішов до унітаза й подивився в нього. Усе вийшло швидко - три клубки м’яса, і його шлунок став порожнім. Шкіра стяглася, він відчув слабкість.
У душі Чон До ввімкнув гарячу воду. Постояв там, підставляючи під струмені руку, відчуваючи, як вона горить. Заплющивши очі, Чон До уявив, немов його знову лікує дружина другого помічника - так, як тоді, коли очі в нього були ще запухлі й заклеєні й вона була лише запахом жінки, звуками жінки, а він лежав у лихоманці й не знав, де він, і мав лише уявляти обличчя тієї, яка його врятує.
Коли почало сутеніти, Чон До вбрався в білу сорочку-ґуаяберу з жорстким коміром і багатою вишивкою. У вікно він бачив доктора Сона та міністра, які виходили з блискучого будинку на колесах, де ще від обіду вели переговори з сенатором. Пес устав і підійшов до краю ліжка. На собаці був нашийник. Щось у цьому було сумне - собака без вольєра. Десь заграла музика, заспівали, мабуть, по-іспанськи. Коли Чон До зібрався виходити надвір у сутінки, пес пішов за ним.
У коридорі на всіх стінах висіли фото родини сенатора, усі всміхалися. Ідучи в бік кухні, людина ніби поверталася в давніший час - на зміну випускним фотографіям приходили спортивні, а далі - скаутські клуби, косички, дні народження і, нарешті, немовлята. Це отака сім’я, отак вона росла - рівно, як дитячі зуби? Ну так, десь у когось рука була в гіпсі, і з якогось моменту зі знімків пропадали бабусі й дідусі. Змінювались урочистості, собаки теж. Але це все була сім’я, від початку до кінця, без війни, голоду, без політичного ув’язнення, без невідомих, які припливають до твого містечка й топлять у морі твою дочку…
Надворі повітря було прохолодне й сухе, пахло ребристими кактусами й гарячим алюмінієм. Техаська земля віддавала небесам останній жар, і зорі колихалися. Чон До пішов на голос мексиканських співаків і дзижчання блендера до загороди, де вже зібралися чоловіки в білих сорочках і жінки в кольорових шалях. На тринозі стояла жаровня й освітлювала лискучі обличчя гостей. Це було дуже незвичайно - палити дрова просто для того, щоб люди могли спілкуватися й насолоджуватися товариством одне одного в темряві. У мигтінні цього вогню сенатор грав на скрипці й співав пісню «Жовта троянда Техасу».
Прийшла Ванда з таким великим оберемком лаймів, що була змушена притискати їх до грудей. Коли Чон До зупинився, зупинився й пес - його шкура у відблисках вогню мінилася чорним і рудим.
- Добре, собако, - сказав Чон До й твердою долонею погладив пса по голові, як американець.
Ванда вичавлювала з лаймів сік дерев’яними товкачами, а Пілар виливала в блендер одну за одною пляшки міцного напою. Ванда натискала кнопку пристрою в лад із музикою, а потім Пілар красивими жестами розлила напій по жовтих пластикових стаканчиках. Щойно побачивши Чона До, Ванда піднесла йому такий.
Чон До, не розуміючи, подивився на сіль по краю стакана.
- Це що таке? - спитав він.
- Ну ж бо, - сказала вона. - Будьте молодцем. Знаєте, що було в Саддама в найглибшому приміщенні бункера? Під усіма тими укріпленими військовими приміщеннями та командними центрами? У нього там була відеогра «Xbox» з однією-єдиною кнопкою!
Він подивився на неї запитально.
- Кожному треба розважитися! - пояснила Ванда.
Чон До відпив - напій виявився терпким і сухим, як сама спрага.
- Я пошукала інформацію щодо вашого товариша, - сказала Ванда. - У Японії та Південній Кореї нікого відповідного не знайшлося. Якщо він потрапив до Китаю, тоді хтозна. І ще, можливо, він не назвав свого справжнього імені. Почекаємо, може, об’явиться. Іноді вони й до самого Таїланду допливають.
Чон До розгорнув свій папірець і дав його Ванді:
- Ви зможете передати це повідомлення від мене?
- «Живі й здорові в Північній Кореї», - прочитала Ванда. - Що це означає?
- Це список викрадених з Японії.
- Ці викрадення були в центрі уваги в новинах, - сказала Ванда. - Такий список міг би скласти будь-хто. Це нічого не доводить.
- Не доводить? - перепитав Чон До. - А я нічого й не доводжу. Просто намагаюся розповісти те, що більше ніхто не може: вони залишилися живі, пережили ці викрадення, у них усе нормально. Адже найгірше - це не знати. Список не для вас - це повідомлення для їхніх родин, щоб їм стало легше, спокійніше на душі. Це все, що я можу їм дати.
- Вони всі живі й здорові, - сказала вона, - крім людини, біля якої зірочка?
Чон До змусив себе промовити її ім’я:
- Маюмі.
Вона ще відпила зі свого стакана й спитала:
- Ви знаєте японську?
- Достатньо, - сказав він. - Ваташі но неко ґа майґо ні нарімашіта?
- Що це означає?
- Чи зможете ви мені допомогти знайти мою кицю?
Ванда уважно глянула на нього й сховала папірець у задню кишеню.
Тільки під час вечері Чон До зміг як слід придивитися до доктора Сона. Чон До намагався здогадатися, як пройшли переговори, за тим, як доктор Сон наливав дамам «маргариту» й кивав, нахвалюючи гостру сальсу. За круглим столом уміщувалося вісім персон, час від часу приходила Пілар, приносячи й прибираючи посуд. Вона розповіла, як називається все на обертовій таці посеред столу: там були флаутас[26], моле[27], фаршировані овочі, тако, начинку в які можна було класти на свій смак, було в чому розігрівати тортильї, стояли тарелі з кінзою, цибулею, нарізаними кубиками помідорами, шаткованою капустою, мексиканською сметаною, чорними бобами й тигрятиною.
Коли доктор Сон скуштував м’ясо тигра, на його обличчі з’явився вираз чистої радості.
- Скажіть, хіба це не найсмачніша тигрятина, яку вам випадало куштувати? - промовив він. - Скажіть, чи можна порівняти з цим американського тигра? Хіба м’ясо корейського не свіжіше, не більш сповнене життя?
Пілар принесла ще таріль із м’ясом.
- Bueno[28], - сказала вона. - Шкода, що не буває мексиканського тигра.
- Пілар, ти перевершила себе, - мовила дружина сенатора. - Просто шедевр техасько-мексиканської кухні!
Доктор Сон із підозрою подивився на них.
Міністр, тримаючи в руці тако, сказав англійською:
- Yes!
Томмі також їв тако, він кивнув на знак згоди.
- Найсмачніше м’ясо в моєму житті, - почав згадувати він, - це коли ми в армії з товаришами взяли вихідний. Ми їли-їли тоді за обідом, аж об’їлися. Так хвалили страву, що нам привели кухаря, і той сказав, що зготує нам ще й на дорогу, бо в нього ще один собака в запасі…
- Томмі! - наморщила ніс дружина сенатора.
- Я колись була в гостях в ополченців, - підхопила естафету Ванда. - Вони на бенкет зварили ненароджених поросят у козячому молоці. То було найніжніше м’ясо…
- Годі! - не стрималася дружина сенатора. - Будь ласка, змінімо тему.
- Але тільки не про політику! - попросив Сенатор.
- Є дещо, про що я хотів дізнатися, - почав Чон До. - Коли я плавав у Японському морі, ми весь час слухали розмови двох американок. Але я не знаю, що з ними сталося.
- Це ті, що йшли на веслах, - уточнила Ванда.
- Яка жахлива історія, - сказала дружина сенатора. - Кошмарна…
Сенатор звернувся до Томмі:
- Човен знайшли, так?
- Знайшли, але без них, - сказав Томмі. - Вандо, а ви часом зі своїх джерел не чули, що там сталося?
Ванда схилилася над своєю тарілкою і їла, по її руці потік соус.
26
Мексиканська страва, подібна до тако, але перепічка з начинкою для неї згортається трубочкою й смажиться до хрумкості.