Коли двері ліфта відчинились у глибинах 13-го бункера, добірні охоронці провели 11-точковий обшук командира Ґа - але це не було гірше, ніж знайомий йому обшук після кожного повернення з Японії. Кімната була біла й холодна. У нього взяли аналіз сечі та пасмо волосся. Ледве він устиг знову вдягтись, як почув стукіт підборів у коридорі - а тоді охорона віддала честь Великому Керівникові. Потім двері просто відчинилися й зайшов Кім Чен Ір. На ньому був сірий костюм-комбінезон і дизайнерські окуляри, що посилювали його грайливий погляд.
- Ось і ви, Ґа, - сказав він. - Ми за вами скучили.
Командир Ґа глибоко, серйозно вклонився, виконуючи першу обіцянку, котру дав Сан Мун.
Великий Керівник усміхнувся:
- Ну ось, це ж не важко, - сказав він. - І це ж вам нічого не коштувало, правда?
Він поклав руку на плече командирові й поглянув йому в очі:
- Тільки кланятися треба на людях. Чи не це я вам казав?
Командир Ґа мовив:
- То можна ж потренуватися?
- О, це той самий Ґа, якого я люблю! - втішився Великий Керівник. На столі стояло опудало сибірської сріблясто-чорної лисиці, яка наче завмерла в стрибку на білу мишу-полівку, - подарунок Константіна Доросова, мера Владивостока. Великий Керівник, здається, милувався хутром лисиці, але натомість погладив мишу, що вишкірила зуби до страшного звіра.
- Я мав би вчинити з вами суворо, Ґа, - промовив він. - Я вже згубив лік вашим гріхам. У вас згоріла наша найефективніша тюрма й разом із нею півтори тисячі найкращих в’язнів. Я досі намагаюся пояснити китайському прем’єр-міністру оту вашу витівку в шеньянській лазні. Мій водій, який двадцять років мене возив, досі лежить у комі. Новий - він добре водить, звичайно, але я скучаю за старим - то надійний, не раз перевірений товариш.
Тут Великий Керівник повернувся до співрозмовника. Натиснувши на плече Ґа, поставив його на коліна й тепер нависав над ним:
- І те, що ви мені тоді сказали в опері, назад уже не повернути. За це все відповісти можна хіба що головою. Який же керівник держави не бажав би, щоб вас не стало, щоб ви зникли разом з усім, що накоїли? Чи ви забули, що я дав вам Сан Мун? Однак я можу все ж поставитися поблажливо до ваших дивацтв. Тож я даю вам ще один шанс. Чи приймете ви від мене нове завдання?
Командир Ґа опустив очі й кивнув.
- Ну то вставайте! - сказав Великий Керівник. - Обтрусіть порох з ваших ніг, відновіть свою гідність.
Він показав на тарілку на столі.
- Чи бажаєте сушеної тигрятини? - спитав він. - Скуштуйте, прошу вас, і візьміть трохи додому синочкові: хлопцю корисно поїсти тигра. Хто їсть тигра, стає як тигр - так кажуть у народі.
Командир Ґа взяв шматочок: м’ясо було жорстке й мало солодкуватий присмак.
- А мені воно не йде, - сказав Великий Керівник. - Чи теріякі[36] туди поклали, чи що. Бірманці прислали нам у подарунок. Чи ви знаєте, що моє вибране зараз друкують у Ранґуні? Треба й вам, командире, писати твори. Маю надію, то будуть цілі томи про тхеквондо. - Він поплескав командира Ґа по спині. - Авжеж, ми скучили за вашим тхеквондо.
Великий Керівник повів командира Ґа з приміщення довгим білим коридором, який повільно вигинався туди й сюди: у разі нападу янкі не мали б лінії вогню, довшої за двадцять метрів. Таку саму форму мали й тунелі під ДМЗ: інакше б один-єдиний південний рядовий, стріляючи абикуди в темний прямий коридор, міг би стримати напад цілого загону.
Вони пройшли чимало дверей: за ними, здавалося, були не контори й не житлові приміщення, а робилися численні проекти Великого Керівника.
- У мене щодо вашого завдання добрі передчуття, - сказав Великий Керівник. - Коли це ми разом бралися за таке?
- Так давно, що й не згадаю, - відказав командир Ґа.
- А ви їжте, їжте, - припрошував на ходу Великий Керівник. - Так і є: ваша тюрма вас геть змучила. Треба повернути вам силу. Але ваша краса, Ґа, бачу, при вас, еге ж? І прекрасна дружина: не сумніваюся, ви так зраділи, що вона знову з вами. Така чудова актриса: треба мені придумати їй нову роль у кіно.
Глуха луна від кроків казала Ґа, що над ним - сотні метрів каменю. Відчувати такі глибини - справа досвіду. На рудниках можна вловлювати примарну вібрацію вагонеток з рудою в інших коридорах. Звук обертових молотків не долинає до вуха, але відчувається зубами. А коли десь стається вибух - то його місце всередині гори можна визначити за тим, як зі стін злітає пил.
- Я покликав вас сюди, - сказав Великий Керівник на ходу, - тому що американці скоро до нас приїдуть - і їм треба нанести такий собі ударчик: із тих, що влучають по ребрах і перехоплюють подих, але не залишають сліду. Ви готові до такого завдання?
- Чи ж не бажає віл ярма, коли народ голодний?
Великий Керівник засміявся:
- Ця тюремна справа пішла на користь вашому почуттю гумору! Ви раніше були такий серйозний, такий напружений. А всі ті ваші несподівані уроки тхеквондо!
- Я тепер нова людина, - відповів Ґа.
- Ха! - відгукнувся Великий Керівник. - Якби ж то більше людей їздили по тюрмах!
Великий Керівник зупинився біля якихось дверей, подивився на них і пішов до сусідніх. Постукав - і двері з електричним гудінням відчинилися. Кімната була маленька й біла. У ній просто стояло багато коробок.
- Я знаю, Ґа, ви уважно стежите за в’язницями, - сказав Великий Керівник, заводячи його в кімнатку. - І річ ось у чому. У таборі номер 33 був один в’язень - солдат сирітського загону. Його було визнано героєм. Він десь зник, а нам він потрібен як знавець. Може, ви зустрічали його і, може, він поділився з вами якими-небудь своїми міркуваннями?
- Зник?
- Так, я знаю - то незручна ситуація, еге ж? Начальник уже за це поплатився. У майбутньому це не буде проблемою, бо в нас є нова машина, що може знайти кого завгодно де завгодно. Це, з вашого дозволу, головний комп’ютер. Нагадаєте, я його вам покажу.
- То що це за солдат?
Великий Керівник почав порпатися в коробках: одні він відкривав, інші відкидав убік, щось шукаючи. В одній коробці Ґа помітив знаряддя для барбекю. Інша була повна південнокорейських Біблій.
- Солдат-сирота? Такий собі середній громадянин, - сказав Великий Керівник. - Ніхто з Чхонджина. Бували там?
- Не мав такого задоволення, Великий Керівнику.
- І я теж. Ну, у кожному разі, оцей солдат злітав до Техасу: у нього були деякі розвідницькі навички, мовні вміння тощо. Завдання полягало в тому, щоб отримати від американців дещо, що вони в мене забрали. Американці, здається, і не збиралися ту річ їм повертати. Натомість вони піддали мою дипломатичну делегацію тисячі принижень, і коли американці прибудуть до нас, я хочу завдати їм тисячу принижень у відповідь. Щоб зробити це правильно, нам потрібно знати подробиці їхньої поїздки до Техасу. Той солдат-сирота - єдина людина, яка їх пам’ятає.
- Але ж у тій делегацій, напевне, були й інші дипломати. Чому б не спитати їх?
- На жаль, вони вже не доступні, - відповів Великий Керівник. - Той, про кого я кажу, - на сьогодні єдиний у нашій країні, хто побував в Америці.
Тут Великий Керівник знайшов те, що шукав, - великий револьвер. Підважив його, спрямовуючи на командира Ґа.
- О, я зараз згадав, - сказав Ґа, не зводячи очей з пістолета. - Солдат-сирота. Стрункий, красивий, дуже розумний і веселий. Так, такий справді був у 33-му таборі.
- То ви його знаєте?
- Так, ми часто засиджувалися за розмовами вночі. Ми були як брати, він усе мені розповідав.
Великий Керівник вручив Ґа револьвер:
- А цю річ упізнаєте?
- Дуже схоже на той револьвер, який мені описав солдат-сирота. Таким у Техасі збивали бляшанки з паркану. Мабуть, «сміт-енд-вессон» 45-го калібру.
- О, ви все-таки його знаєте - це вже щось! Але придивіться, цей револьвер - північнокорейський. Його сконструювали наші інженери, і це насправді 46-й калібр, трохи більший, потужніший за американську модель: як ви гадаєте, він їх знітить?
Придивившись, командир Ґа помітив, що деталі були виточені вручну на токарному верстаті: на стволі й барабані лишилися позначки, які ставив для себе майстер у процесі роботи.