К. Кі простогнала, сумно й розчаровано:
- І Рьоктосан теж… - і похитала головою. - Чи залишився хоч один, хто не виявиться боягузом?
Тут запрацювали помпи, і, на щастя, ми більше нічого не почули.
Коли командир Ґа повернувся в дім Сан Мун, у нього на боці був пістолет у стилі Дикого Заходу. Перш ніж він постукав, Брендо попередив увесь дім, що він уже тут. Сан Мун вийшла до нього в простому чосон-оті: біла чоґорі[38] і чхіма[39] у світлих квітах. То був селянський одяг, у якому вона з’являлась у фільмі «Істинна дочка Батьківщини».
Сьогодні вона не відправила його в льох. Він прийшов з роботи і тепер був удома, і його зустрічали, як нормального чоловіка зі служби. Син і дочка стояли струнко в шкільній формі, хоча вони сьогодні в школі й не були. Вона не відпускала їх з дому, відколи він приїхав. Він називав дітей «дівчинка» і «хлопчик», бо Сан Мун відмовилася сказати їхні імена.
У дівчинки в руках була дерев’яна таця з гарячим мокрим рушником, яким батько витирав пил з обличчя, шиї, тильного боку рук. Хлопчик приносив тацю, на яку батько складав, знімаючи, всі свої ордени й медалі. Командир Ґа вийняв на тацю все з кишень: кілька військових вонів[40], квитки на метро, міністерське посвідчення - і в мішанині цих повсякденних речей два командири Ґа стали одним. Але коли монетка впала з таці на підлогу, хлопчик перелякано здригнувся. Якщо десь і лишався дух командира Ґа - то він був у напружених позах дітей, у відчутті навислої над ними загрози покарання.
Потім дружина розгорнула перед ним тобок, як ширму, щоб він міг тут же, на місці, спокійно перевдягтися. Коли він урешті вдягнув тобок, Сан Мун звернулася до дітей:
- Ідіть, позаймайтеся музикою.
Коли діти пішли, вона прислухалася до перших нот, перш ніж щось сказати, а потім, коли музика здалася їй надто тихою, пішла на кухню й покрутила ручку гучномовця так, щоб за його звуком їх не можна було підслухати. Він пішов за нею, почув у її голосі роздратування, коли вона сказала, що по радіо нова оперна діва співає «Море крові».
Сан Мун узяла в нього зброю. Відкрила барабан і переконалася, що куль у ньому немає. Потім ворухнула дулом у бік Ґа:
- Я маю знати, звідки в тебе ця зброя.
- Його робили на замовлення, - відповів він. - Це один такий.
- О, я впізнаю цей пістолет, - сказала вона. - Скажи, хто тобі його дав?
Сан Мун підставила стілець до кухонного столу й стала на нього. Поклала пістолет на шафу з посудом.
Він дивився, як її тіло витягується, змінює форму під чосон-отом. З-під краю одягу стало видно кісточки, і ось уже вся її вага балансує на пальцях ніг. Він подивився на ту шафку, куди було сховано пістолет, гадаючи, що ще там може бути.
Пістолет командира Ґа лежав на задньому сидінні «мерседеса», але він усе ж запитав:
- Твій чоловік носив зброю?
- Носить, - підкреслила вона.
- Хіба твій чоловік носить зброю?
- Ти не відповів на моє запитання. Я знаю той пістолет, який ти приніс. Його в кількох фільмах знімали - у п’яти, не менше. Це той самий пістолет із перламутровим руків’ям, з якого холоднокровні ковбойської зовнішності американці завжди стріляють у мирне населення.
Сан Мун спустилася зі стільця, знову засунула його під стіл. На підлозі були сліди, що свідчили: подібне робилося неодноразово.
- Дак-Хо дав це тобі зі складу реквізиту, - припустила вона. - Він чи то мені на щось натякає, чи я взагалі не розумію, що відбувається.
- Мені його дав Великий Керівник, - відповів він.
Сан Мун скривилася:
- Не зношу цього голосу, - зізналася вона: оперна діва дійшла до арії, що славила мучеництво снайперських загонів на горі Мьохянсан. - Треба звідси вийти, - сказала актриса й вийшла на веранду.
Він пішов із нею; гріло приємне надвечірнє сонце, і з гори Тесон відкривався краєвид усього Пхеньяна. Унизу, над ботанічними садами, переверталися в повітрі ластівки. На цвинтарі старі люди готувалися до власної смерті, розкриваючи паперові парасольки й навідуючи могили інших.
Сан Мун закурила, в очах її з’явилися сльози, і невдовзі потік макіяж. Вона стала біля Ґа коло поруччя. Він не знав, чи можна точно визначити, правдиві сльози актриси чи ні. Розумів лише те, що, справжні чи награні, ці сльози - не за її чоловіком. Може, плакала, бо їй уже тридцять сім років, чи тому, що до неї більше не приходили в гості друзі, чи через те, як діти в іграх карали ляльок за те, що ті нечемно їм відповідали…
- Великий Керівник сказав мені, що придумує тобі нову роль у кіно.
Сан Мун відвернулася, щоб випустити дим:
- Великий Керівник зараз має в серці місце лише для опери, - сказала вона й простягла йому свою цигарку, докурити. Ґа узяв і затягнувся.
- Я знала, що ти сільський, - сказала вона. - Он як ти цигарку тримаєш. Що ти знаєш про Великого Керівника й про те, буде чи не буде в мене нова роль?
Ґа взяв цигарку з її пачки й закурив нову.
- Колись я курив, - мовив він. - А в тюрмі втратив цю звичку.
- Ця тюрма має щось для мене означати?
- Нам там показували фільм «Істинна дочка Батьківщини».
Вона відкинулася на поруччя, зіпершись на лікті. Від цього її плечі піднялися, обриси кісток тазу проступили крізь білий чосон-от.
- Я тоді зовсім дитиною була, взагалі не уявляла, як грати…
Вона питально подивилася на нього: ну, як сприйняли цей фільм?
- Я раніше жив на морі, - сказав він. - У якийсь момент я майже одружився. Тобто міг одружитися. Могло б вийти. То була дружина мого колеги по кораблю, доволі красива.
- Але якщо вона була дружина, то вона вже була заміжня, - зауважила Сан Мун і, не розуміючи, подивилася на нього. - Чому ти мені про це розповідаєш?
- О, її чоловік зник, - пояснив командир Ґа. - Її чоловік просто відплив до світла. У тюрмі, де було не дуже добре, я намагався думати про неї, про мою майже дружину, щоб набратися сили…
Перед ним з’явився образ капітана з портретом дружини на його старечих грудях: колись чорнило було чорне, а тепер стало розмито-блакитним, наче пересувалося вглиб під шкіру, - акварель на місці непорушного образу, просто туманна пляма там, де була кохана жінка. Оце в нього сталося в тюрмі з дружиною другого помічника: вона зникла з очей, просочилася кудись із його пам’яті.
- А потім побачив на екрані тебе й зрозумів, яка та жінка насправді звичайна. Вона вміла співати, хотіла чогось у житті досягти, але ти показала, що її краса - це майже краса, це, можливо, краса. Правда в тому, що коли я думав про жінку, якої не вистачало в моєму житті, я бачив саме твоє обличчя.
- А та - майже, можливо, дружина? Що сталося з нею?
Він знизав плечима.
- Нічого? - спитала вона. - Ти більше її не бачив?
- Де б я міг її побачити? - здивувався він.
Він сам не помітив, а Сан Мун звернула увагу, що музика припинилася. Вона підійшла до дверей, покричала, доки діти продовжили.
Сан Мун звернулася до нього:
- Ти, напевно, маєш сказати мені, за що тебе посадили туди.
- Я побував в Америці, і там мою душу засмітив капіталізм.
- У Каліфорнії?
- У Техасі, - сказав він. - Звідти я привіз собаку.
Вона схрестила руки на грудях.
- Мені це все не подобається. Напевне, ти - якась частина планів мого чоловіка, він тебе, мабуть, послав якусь штуку мені влаштувати - інакше його друзяки тебе б убили. Не знаю, чому ти тут розказуєш це все мені, а тебе ніхто не вбив.
Вона дивилася в бік Пхеньяна, наче шукаючи відповідь у місті. Він спостерігав, як на її обличчі змінюються почуття, немов погода: хмарна непевність; жаль - і за помахами вій покотилися дощові краплини. Вона була неймовірною красунею, справді - але він тепер зрозумів, що не тому він закохався в неї там, у таборі - а через те, що порухи її душі моментально відображувалися на обличчі. Звідси - акторська сила, непідробність. Він зрозумів, що коли б хотілося закарбувати на тілі всі її настрої, то він мусив би зробити двадцять татуювань. Так доктор Сон це відчував у Техасі, де куштував барбекю. Ґіль - попиваючи віскі й жартуючи з японською барменкою. А ось він - на балконі самого командира Ґа, поряд із Сан Мун, у якої по обличчі котяться сльози, і за декорацію йому - весь Пхеньян унизу. Тепер йому не важливо, що станеться далі.