Громадяни, збирайтеся коло своїх гучномовців на кухні й на службі, слухайте продовження найкращої північнокорейської повісті року. Ви пропустили епізод? Усі частини повісті доступні в запису в Народному Палаці Навчання.
Коли ми востаннє бачили боягуза - командира Ґа, то йому влаштував показовий бій з тхеквондо сам Великий Керівник! Хай вас не вводить в оману блискуча форма й акуратно зачесане волосся командира: він є трагічною фігурою, якому ще залишається довго, довго падати, доки на нього чекатиме спокута.
Нині ж наша блискуча пара перетинала Пхеньян пізно ввечері після пишного бенкету, а тим часом наше славне місто вимикало електроенергію район за районом і занурювалося в сон. Командир Ґа вів машину, а Сан Мун показувала дорогу.
- Мені шкода, що так вийшло з твоїм фільмом, - промовив він.
Вона не відповіла. Її обличчя було звернене до будинків, що занурювалися в темряву.
- Ти зможеш знятися в новому.
Сан Мун пошукала в сумочці, а потім роздратовано закрила її.
- Мій чоловік ні разу не залишав мене без цигарок, - сказала вона. - У нього був якийсь свій сховок, і звідти він щоранку діставав нову пачку й клав мені під подушку.
Світло закладів громадського харчування на Пйончхоні згасло, коли пара його проїжджала, а потім будинки на вулиці Хенбансан - один, другий, третій - стали темними. На добраніч, Пхеньяне. Ти на це заслужив. Жоден народ світу не спить так міцно, як сплять у Корейській Народно-Демократичній Республіці. Коли гасне світло, усі разом полегшено зітхають і в мільйонах осель голови хиляться до подушок. Коли невтомні генератори зупиняються на ніч і починають охолоняти їхні розжарені турбіни, ніде не світиться жодне самотнє вікно, жоден холодильник не порушує тиші нудним гудінням. Усюди панує задоволення від плідно прожитого дня, люди склеплюють повіки й поринають у глибокий, міцний сон зі сновиддями про виконані плани та про гарячі обійми возз’єднання. А от американський громадянин не спить. Вам варто бачити супутниковий нічний знімок цього неспокійного нічного краю - суцільна велика світляна пляма - сума порожніх, безглуздих вечорів. Ліниві й позбавлені життєвої мети американці довго не сплять, віддаючись телебаченню, гомосексуалізму й навіть релігії, потураючи своїм ненаситним егоїстичним апетитам.
Місто вже було повністю занурене в темряву, коли вони проїхали повз станцію «Ракван» лінії Хьоксін. У світлі фар вони на мить уздріли пугача, що сидів на витяжці вентиляції метро й дзьобав свіжу ягнятину. Було б легко, шановні громадяни, співчувати бідолашному ягняті, чиє життя так рано обірвалося. Чи мамі-вівці, уся любов і пологові муки якої зійшли нанівець. Чи навіть тому пугачеві, життєвий обов’язок якого - пожирати інших. Але наша історія - то щаслива історія, громадяни: ціною життя неслухняного й неуважного ягняти отари на інших дахах стануть міцнішими.
Вони почали підйом на гору, проминаючи Центральний зоопарк, де шість власних амурських тигрів Великого Керівника розташовані в експозиції поряд із вольєром, у якому мешкають шість зоопаркових собак - їх усіх подарував йому колишній король Свазіленду. Собак тримають на суворій дієті з помідорів і кімчхі[43], щоб зменшити лютість, властиву цим звірам, хоча, коли до нас приїдуть американці, вони знову стануть хижаками!
У світлі фар вони побачили чоловіка, який вибіг із зоопарку зі страусовим яйцем в руках. За ним гналися двоє сторожів.
- Ти кому більше співчуваєш? - поцікавився Ґа. - Чоловікові, який краде з голоду? Чи сторожам, які мусять за ним ганятися?
- А хіба птахові не найважче? - спитала натомість Сан Мун.
Вони проїхали цвинтар, де було темно, темно було й у Парку розваг, де чорні-чорні сидіння підвісної дороги висіли на тлі чорно-синього неба. Тільки в ботанічному саду лишалось освітлення. Тут навіть уночі тривала робота над гібридизацією зернових, і цінний насіннєвий фонд був захищений від вторгнення американців електрифікованою огорожею. Ґа кинув оком на світляний конус під прожектором, де кружляли багаті на білок метелики, і відчув на серці тугу, повільно проїжджаючи той відрізок ґрунтового шляху.
- Хороший автомобіль, - промовив він. - Я за ним скучатиму.
Цими словами командир Ґа хотів сказати, що, хоча наш народ виробляє найкращі автомобілі у світі, життя скороминуще й сповнене труднощів - і саме тому Великий Вождь дав нам філософію Чучхе.
- Я перекажу твої почуття, - сказала Сан Мун, - тому, хто водитиме його після тебе.
У цих словах прекрасна актриса погодилася, що ця машина не є їхньою власністю, а належить громадянам Корейської Народно-Демократичної Республіки і Любого й Шанованого Полководця, який веде нас. Водночас вона не має рації, натякаючи, що не належить своєму чоловікові, адже в дружини є певні зобов’язання.
Командир Ґа під’їхав до будинку. Тепер та хмара пилу, яка йшла за автомобілем, наздогнала їх, у світлі фар вона була подібна до привида на тлі дверей. Сан Мун непевно, тривожно дивилася на ті двері.
- Це сон? - спитала вона. - Скажи, що це тільки кіно, у якому я знімаюся.
Але годі ваших настроїв, герої! Вам час спати. Зараз же спати…
О Сан Мун, наші серця ніколи не перестануть битися для тебе!
Скажімо всі разом: «Ми скучаємо за тобою, Сан Мун!»
І нарешті, громадяни, попередження: наступний епізод містить сцену тільки для дорослих, тож бережіть вушка наших найменших громадян, коли актриса Сан Мун вирішить, чи відкритися повністю своєму новому чоловікові командиру Ґа, як закон вимагає від дружини, а чи виявить хибну скромність.
Пам’ятайте, любі громадянки, хоч якої поваги може бути гідне збереження вірності відсутньому чоловікові, таке почуття обов’язку є недоречним. Коли зникає близька людина, то це зазвичай тягне за собою тривалий біль. Американці кажуть: «Час усе лікує». Але це не так. Досліди показали, що подібні душевні рани лікуються швидше тільки завдяки активній самокритиці, читанню натхненних творів Кім Чен Іра й заміні відсутніх людей. Тож коли Великий Керівник дарує вам чоловіка, даруйте йому себе. І все одно - ми любимо тебе, Сан Мун!
І ще раз - ми любимо тебе, Сан Мун!
Покажіть вашу силу, громадяни.
Повторіть: ми захоплюємося тобою, Сан Мун!
Так, громадяни, так краще!
Гучніше: ми повторимо твій подвиг, Сан Мун!
Хай сам Великий Вождь Кім Ір Сен почує вас із небес!
І всі разом: ми скупаємося в крові американців, які прибули до нашого великого народу скривдити тебе!
Але ми забігаємо вперед. Це буде далі.
Повернувшись із прийому, влаштованого Великим Керівником, командир Ґа спостерігав повсякденні вечірні справи Сан Мун. Спочатку вона засвітила каганець - десь такі засвічують на берегах Чеджудо, щоб показати шлях нічним рибалкам. Впустила собаку, перевірила, що діти в спальні сплять. Зробивши це, вона вперше не замкнулася. Усередині при світлі того каганця він побачив тонкий матрац і згорнуті мати з вовни яка.
На темній кухні він витяг із прохолодного місця під раковиною пляшку «рьоксону». Пиво було хороше, і холодна пляшка заспокоювала біль у руці, яка набрякла й погано рухалася. На своє обличчя дивитися не хотілося. Сан Мун оглянула суглоби його пальців, які розпухли й почали жовтіти.
- Я не раз лікувала поламані руки, - промовила вона. - Тут просто розтягнення.
- Як ти гадаєш, що там той водій? Здається, я йому ніс зламав.
Сан Мун знизала плечима:
- Ти ж вибрав роль чоловіка, який присвятив себе насильству. То така пригода й не дивна.
- Ти неправильно розумієш, - відповів Ґа. - Це твій чоловік мене обрав.
- Яка різниця? Ти ж тепер за нього, правда? Командир Ґа Чхоль Чхун - чи не так мені слід тебе називати?
- Поглянь на дітей, на те, як вони ховають очі, як бояться поворухнутися. Я не хочу бути тим, хто їх до такого довів.
- То скажи, як мені тебе називати?
Він похитав головою.
Вона подивилася на нього з розумінням: так, це непросте питання.
43
Кімчхі - традиційна корейська гостра квашена капуста. Її готують і тримають у великих глиняних посудинах, схожих на глек чи діжку.