- Ось тепер це історія про обов’язок, - підсумував Ґа. - А що ж буде з жінкою? У кожному разі вона лишається сама.
- Що ж буде з нею? - спитала Сан Мун у простір.
Брендо підвівся. Подивився в темряву помешкання.
Командир Ґа і Сан Мун перезирнулися.
Коли пес загарчав, діти прокинулися. Сан Мун надягла халат, а командир Ґа, прикриваючи свічку долонею, пішов за собакою на балкон. Надворі в сильце попалася птаха, маленька кропив’янка дико кидалася на всі боки, намагаючись вирватися - зблискувала сірим і брунатним пір’ям з блідо-жовтими смужками. Ґа передав свічку хлопчикові, який дивився на нього великими, здивовано-захопленими очима. Чоловік узяв пташку в руки й зняв з її ноги петлю. Розправив їй пальцями крила й показав дітям.
- Виходить! - сказала дівчинка. - Справді ловить!
У 33- му таборі небезпечно було попастися охороні з такою здобиччю, так що треба було навчитися давати їй раду за лічені секунди.
- Добре, дивіться уважно, - сказав Ґа дітям. - Берете її ззаду за шию, потім відтягуєте назад і повертаєте, - голова відірвалася, і він викинув її за поруччя. - Потім відкручуються лапки і половинки крил. Потім на грудку два великі пальці ставимо й розсуваємо.
Від цього руху шкіра розірвалася, і стало видно грудні м’язи.
- Оце м’ясо - ваш приз, але якщо маєте час, решту збережіть. Кісточки можна зварити, і бульйон допоможе вам підтримати здоров’я. Для цього засовується палець під живіт, отак викручуєте - і зразу всі нутрощі виходять.
Ґа обтрусив палець і, вивернувши шкірку, одним рухом оббілував пташку.
- Ось, - сказав він і знову показав їм пташку. Тільце було таке красиве: перлово-рожеві м’язи, натягнуті на тонесенькі білі кісточки, на кінчиках яких ясніли червоні краплі. Ґа нігтем великого пальця відшкріб від грудини напівпрозорий м’яз досконалої мигдалеподібної форми. Поклав у рот і став смакувати, поринаючи в спогади. Другу половину грудки запропонував дітям, але ті, вражені, лише похитали головами. То цей шматок Ґа також з’їв, а решту кинув псові, який одразу все схрумав.
Вітаймо одне одного, громадяни, бо варто радіти цій видатній події: вийшов у світ новий мистецький трактат нашого Великого Керівника «Про оперне мистецтво». Він є продовженням попередньої книги Кім Чен Іра «Про кіномистецтво», що є бажаним читанням для кожного серйозного актора світу. З такої святкової нагоди міністр колективного дитячого читання оголосив про те, що складено дві нові дитячі пісеньки: «Заховайся, зачаїсь» і «Пірни під мотузку». Увесь тиждень прострочені картки на харчування можна використовувати, щоб отримати квитки на ранкові вистави в оперному театрі!
А тепер важливе повідомлення від міністра безпеки: звичайно, у кожній північнокорейській оселі встановлено гучномовець, який передає новини й оголошення, а також культурно-мистецькі програми, але необхідно нагадати, що декретом Кім Ір Сена від 1973 року по всій країні було встановлено систему сповіщення в разі повітряної тривоги, і це є справою державного значення.
Інуїти - це плем’я відрізаних від світу дикунів, що мешкає біля Північного полюса. Їхні чоботи мають назву муклук. Спитайте у вашого сусіда сьогодні, що таке муклук. Якщо він не знає, то можливо, його гучномовець несправний або ж із якоїсь причини випадково від’єднаний від мережі. Повідомивши про це, ви врятуєте йому життя в разі наступного раптового нападу американців на нашу велику державу.
Громадяни, відколи ми востаннє споглядали красу Сан Мун, вона почала вести усамітнене життя. Наша бідолашна актриса важко переживає втрату. Чому ж вона не звернулася до натхненних творів Великого Керівника? Кім Чен Ір - це та людина, яка розуміє, що ти відчуваєш. У сім років він втратив брата, потім матір, а через рік - і маленьку сестричку, не кажучи вже про двох мачух. Так, Великий Керівник - це саме та людина, яка добре розуміє тих, хто втратив близьку людину.
Однак Сан Мун усе ж розуміла, яку роль відіграє вшанування пам’яті в житті пристойного громадянина, тож вона зібрала кошик із їжею, узяла його на Цвинтар Мучеників Революції, до якого від її оселі на горі Тесон можна швидко дійти пішки. Там родина розстелила на землі покривало, щоб можна було спокійно пообідати, знаючи, що ракети «Тепходон-2» стоять напоготові, а вгорі північнокорейський супутник «Ясна зоря» захищає нас від загрози з космосу.
На обід, звичайно, були пулькоґі, а також Сан Мун приготувала всілякі панчхани[48], щоб доповнити святковий стіл, як-от: куї[49], ччім[50], чон[51] і намуль[52]. Вони подякували Великому Керівникові за щедрий стіл і заходилися коло їжі!
За обідом командир Ґа спитав про її рідню:
- Вони живуть у столиці?
- У мене тільки мама, - сказала Сан Мун. - Вона поїхала на пенсію до Вонсана, але жодних вістей від неї я не отримувала.
Командир Ґа кивнув:
- Так. Вонсан.
Він окинув оком цвинтар, напевно, думаючи про гольф і караоке, якими розважаються пенсіонери в цьому чудовому пенсійному будинку відпочинку.
- Чи ти був там? - спитала вона.
- Ні, але бачив з моря.
- А гарно там, у Вонсані?
Діти швидко працювали паличками. За ними з дерев спостерігали пташки.
- Ну, - сказав він. - Можу сказати, що там пісок особливо білий. І хвилі сині.
Вона кивнула.
- Авжеж, - промовила вона. - Але ж чому, чому вона не пише?
- А ти їй писала?
- Вона не надіслала мені своєї адреси.
Командир Ґа, звичайно, знав, що мати Сан Мун занадто зайнята своїми відпочинковими справами, щоб писати дочці. У жодній іншій державі на Землі немає цілого міста просто на морському узбережжі, присвяченого відпочинку пенсіонерів. Там є місця для риболовлі, курси акварельного малювання, народних промислів і бібліотека Чучхе. Усього й не перелічити! І Ґа також розумів, що коли б більше громадян зголошувалися добровольцями на Центральний поштамт у вечірній час і вихідні, то менше листів губилося б на дорогах нашої славної країни.
- Годі хвилюватися за матір, - сказав він їй. - Треба зосередитися на молодшому поколінні.
Після обіду вони висипали рештки їжі на траву, щоб нагодувати милих пташечок. Потім Ґа вирішив, що дітям треба дати важливі історичні знання. Він повів їх на вершину пагорба, і Сан Мун із гордістю й захопленням спостерігала, як славний командир показує їм найважливішу Мученицю на цвинтарі - Кім Чен Сук, дружину Кім Ір Сена і матір Кім Чен Іра. Бюсти всіх мучеників виконані з бронзи в розмірі, більшому за натуральний, і блиск полірованого металу, здається, повертав героїв до життя. Ґа докладно розповів дітям про героїчні подвиги Кім Чен Сук, про те, як вона уславилася добротою, допомагаючи носити важкі мішки старшим партизанам-революціонерам. Дізнавшись, як рано вона загинула, діти заплакали.
Потім вони пройшли кілька метрів до інших Мучеників - Кім Чхека, Ан Кіля, Кан Кона, Рю Кйон Су, Чо Чон Чхоля і Чхо Чхун Ґук - усі ці патріоти найвищої проби боролися на боці Великого Вождя. Потім командир Ґа показав їм могилу палкого О Чун Хупа, командира славнозвісного Сьомого полку. Потім був вічний страж Чха Кван Су, який загинув від холоду на нічній варті біля Небесного озера[53]. Діти раділи, що дізналися стільки нового. А ось і Пак Чон До, який не пожалів власного життя, щоб довести вірність вождям. Не забули й Пак Хак Ліма, який заслужив своє прізвисько «Пугач», знищуючи імперіаліста за імперіалістом. А хто не чув про Ун Бо Сона, який заткнув вуха землею, перш ніж почати обстріл вогневої позиції японців? «Ще! - кричали діти. - Розкажіть нам ще!» Так вони проходили між могилами, знайомлячись із Кон Юоном, Кімом Чхуль Чу, Чхо Кваном і О Пек Рьоном - усі їхні подвиги вищі за будь-який орден. А попереду був ще Чхо Тон О, батько південнокорейського командира Чхо Ток Сіна, який утік до Північної Кореї, щоб віддати шану нашому краю. А ось і зведений брат Чхо Тона О - Рю Тон Йоль! Потім вони побачили бюст підземного командувача Рян Се Пона і трьох звитяжних ліквідаторів Чон Чун Тека, Кан Йон Чана і «Спортсмена» Пак Йон Сана. Багатьох японських сиріт і досі обпікає довга патріотична тінь Кіма Чон Тхе.
52
Бланшовані мариновані або обсмажені овочі, заправлені кунжутною олією та подрібненим часником.