— У них гарматні ядра, а у нас — картоплемет?
— Крохмаль, — задумливо промовила Елла. — Крохмаль погано діє на огрів.
Дім затрусився від чергового вибуху. Френк хотів піднятись на дах і подивитись, як там Персі й Хейзел, але залишати Еллу одну було якось неправильно.
Він сів навприсідки поруч із нею, але не дуже близько, щоб не налякати.
— Елло, тут небезпечно через огрів. Ми незабаром полетимо на Аляску. Ти полетиш із нами?
Елла збентежено засіпалась.
— Аляска. Шістсот двадцять шість тисяч і чотириста двадцять п’ять квадратних миль. Символ штату: американський лось. — Раптом вона заговорила латиною, яку Френк зовсім трохи, але міг зрозуміти завдяки заняттям у таборі: — На півночі, далеко від богів, лежить корона легіону, син Нептуна там з криги впаде і як колода втоне... — Вона спинилась і почухала скуйовджене руде волосся. — Гм. Згоріло. Решта згоріла.
Френк ледве дихав.
— Елло, це... це було пророцтво? Де ти його прочитала?
— Лось, — вимовила Елла, смакуючи слово. — Лось. Лось. Лось.
Дім знову затрясся. З-під крокви посипався пил.
Назовні заволав огр:
— Френку Чжане! Покажись!
— Дзуськи, — промовила Елла. — Френк цього не зробить. Дзуськи.
— Просто... залишайся тут, гаразд? Я мушу допомогти Хейзел і Персі.
Він підтягнув драбину до вікна.
* * *
— Доброго ранку, — похмуро промовив Персі. — Чудовий день, га?
На ньому був той самий одяг, що й учора: джинси, пурпурова футболка і куртка. Але все, безсумнівно, нещодавно випране. Він тримав меч в одній руці й садовий шланг в іншій.
Як на даху опинився садовий шланг, Френк гадки не мав, але щоразу, коли велетні відправляли нагору ядро, Персі викликав надпотужний струмінь води і підривав снаряд у повітрі.
А потім Френк пригадав — його родина теж походить від Посейдона. Бабуся сказала, що на дім напали не вперше. Можливо, шланг тільки для цього сюди й протягнули.
Хейзел патрулювала удовичу доріжку[46] між двома горищними вікнами. Вона здалась Френку такою гарною, що у нього аж у грудях заболіло. На ній були джинси, кремова куртка і біла сорочка, яка робила колір її шкіри теплим, наче шоколадний напій. Кучеряве волосся спадало на плечі. Коли Хейзел підійшла, Френк відчув аромат жасминового шампуню.
Її рука стискала меч. Коли вона глянула на Френка, у її очах промайнула розгубленість.
— Усе гаразд? — поцікавилася вона. — Чому ти всміхаєшся?
— О, а, нічого, — вимовив він. — Дякую за сніданок. І одяг. І... що не ненавидиш мене.
Хейзел, здавалась спантеличеною.
— За що мені тебе ненавидіти?
Френкове обличчя палало. Він пошкодував, що сказав це, але було запізно. «Не впусти її, — сказала бабуся. — Ти не виживеш без сильних жінок».
— Просто... минулого вечора... — він запнувся. — Коли я викликав скелета. Я подумав... подумав, що ти подумала... що я відразливий... чи щось таке.
Хейзел здійняла брови. Вона спантеличено потрясла головою.
— Френку, може, я і здивувалась. Може, злякалась тієї істоти. Але відчувати відразу? Те, як ти віддавав йому накази, такий упевнений, наче мовив: «А, до речі, народе, у мене тут є всемогутній спарт, який може допомогти». Мені просто не вірилось. Я не відчувала відрази, Френку. Я була вражена.
Френк не певен був, чи добре її розчув.
— Ти була... вражена... мною?
Персі розсміявся.
— Друзяко, це було досить приголомшливо.
— Чесно?
— Чесно, — запевнила Хейзел. — Але зараз у нас є важливіші клопоти. Згоден?
Вона вказала на армію огрів, яка ставала дедалі сміливішою, наближаючись до будинку.
Персі приготував шланг.
— У мене є ще один козир у рукаві. Твій двір обладнаний системою розприскувачів. Я можу її підірвати і спричинити сум’яття внизу, але це знищить напір води. Немає напору — немає шлангу, і ті ядра вріжуться просто в будинок.
Похвала Хейзел досі лунала у Френкових вухах, через що було важко думати. Військо огрів отаборилось на його подвір’ї, готове розірвати його на шмаття, а він ледве стримував бажання усміхатись.
Хейзел його не ненавидить. Вона була вражена.
Він змусив себе зосередитись. Пригадав, що сказала бабуся про сутність його дару, і як запевнила його, що він має залишити її тут помирати.
«Ти їй потрібен», — сказав Марс.
Френк не міг повірити в те, що він таємна зброя Юнони, чи що в Пророцтві Семи йдеться про нього. Але на нього розраховували Хейзел і Персі. Він мусив зробити все, що від нього залежало.
46
Удовича доріжка — підвищена платформа з перилами на даху. Назва походить від легенди, що на цих платформах чекали моряків їхні дружини, часто не знаючи, що ті вже загинули. — Прим. пер.