Приголомшена, Хейзел провела їх повз кілька кварталів. У них не було чіткого плану дій, крім того, щоб знайти найшвидший спосіб дістатись льодовика Хаббард, але Персі відчув запах їжі — ковбаски, мабуть? — і усвідомив, що востаннє їв аж уранці у бабусі Чжан.
— Їжа, — промовив він. — Ходімо.
Вони знайшли кав’ярню просто на узбережжі. Всередині метушилась купа народу, але їм вдалось зайняти столик біля вікна. Друзі почали розглядати меню.
Френк захоплено вигукнув:
— Сніданок цілодобово!
— Зараз уже час вечері, — промовив Персі, хоч, дивлячись у вікно, сказати напевно було важко. Сонце стояло так високо, наче був полудень.
— Я обожнюю сніданки, — сказав Френк. — Я їв би сніданок, сніданок і сніданок, якби міг. Хоча... я певен, що їжа тут не така смачна, як готує Хейзел.
Хейзел штурхнула його ліктем, але не змогла приховати грайливої усмішки.
Персі радів, що бачить їх такими. Цим двом безперечно судилось бути разом. Та водночас йому стало сумно. Він згадав про Аннабет. Чи доживе він до їхньої наступної зустрічі?
«Вище носа», — сказав він собі.
— Знаєте, — промовив він, — а сніданок — це чудова думка.
Кожний з них замовив величезну тарілку з яйцями, млинцями і ковбаскою з оленини, хоча Френк здавався трохи збентеженим щодо оленини.
— Гадаєте, це нічого, що ми їстимемо Рудольфа?
— Чувак, — сказав Персі, — Я зараз з’їв би і Пранцера і Бліцена[48]. Я голодний.
Їжа була відмінною. Персі ніколи ще не бачив нікого, хто їв би так швидко, як Френк. Червононосий олень був приречений на поразку.
Між укусами чорничних млинців Хейзел намалювала криву лінію і літеру «X» на своїй серветці.
— От що я міркую. Ми тут. — Вона тицьнула в позначку. — Анкоридж.
— Нагадує голову чайки, — промовив Персі. — А ми — її око.
Хейзел люто на нього зиркнула.
— Це мапа, Персі. Анкоридж на вершині затоки Кука. Під нами — великий півострів, і в його нижній частині знаходиться місто Сьюард, у якому я колись жила. Тут. — Вона намалювала ще один хрестик. — Це найближче місто до льодовика Хаббард. Ми можемо вирушити туди морем, мабуть, але на це знадобиться вічність. У нас немає стільки часу.
Френк упорався з останнім шматочком свого Рудольфа.
— Але земля небезпечна, — промовив він. — Земля означає Гея.
Хейзел кивнула.
— І все ж, сумніваюся, що в нас є інший вибір. Ми могли би знову звернутись до пілота, але не знаю... його літак може виявитись завеликим для маленького Сьюардського аеропорту. А якщо ми наймемо інший літак...
— Годі літаків, — сказав Персі. — Будь ласка. Хейзел заспокійливо виставила долоню.
— Усе гаразд. У Сьюард їздить потяг. Ми зможемо сісти на нього увечері. На це знадобиться лише кілька годин.
Вона намалювала пунктирну лінію між двома хрестиками.
— Ти щойно відрізала чайці голову, — зазначив Персі.
Хейзел зітхнула.
— Це залізнична колія. Дивись, від Сьюарда льодовик Хаббард десь тут знизу. — Вона постукала по нижньому кутку серветки. — Там Алкіоней.
— Але ти не знаєш, де саме? — поцікавився Френк.
Хейзел насупила брови і похитала головою.
— Я майже впевнена, що туди можна дістатись тільки літаком або човном.
— Човном, — миттю промовив Персі.
— Добре. Це має бути не дуже далеко від Сьюарда. Якщо ми безпечно дістанемось до нього.
Персі задумливо поглянув у вікно. Стільки всього треба зробити — і на все лише двадцять чотири години. Завтра в цей час почнеться Свято Фортуни. Якщо вони не звільнять Смерть і не повернуться у табір, велетнева армія наводнить долину. Римляни стануть головною стравою на вечері чудовиськ.
На протилежному боці вулиці чорний крижаний пляж опускався в гладку, наче сталь, поверхню води. Океан у цьому місці відчувався іншим — так само могутнім, але крижаним, неквапливим і диким. Жодний бог не мав влади над цими водами, принаймні жодний з відомих Персі. Нептун не зможе його захистити. Персі навіть не знав, чи залишились у цьому місці його здібності дихати під водою.
Гіпербореєць протупав вулицею. Ніхто в кав’ярні нічого не помітив. Велетень зайшов у бухту, потріскавши лід під своїми сандалями, і сунув руки у воду. В одній жмені він витяг косатку. Вочевидь, йому було потрібно щось інше, тому що він жбурнув косатку назад і продовжив копирсатись у воді.
— Чудовий сніданок, — промовив Френк. — Хто готовий проїхатися потягом?
* * *
Станція була недалеко. Вони саме встигли придбати квитки на останній потяг південного напрямку. Коли друзі вже зайшли у вагон, Персі сказав: «Буду за мить», і побіг назад до станції.