Це мало б бути приємним спогадом, але бабуся розповідала про . нього таким гірким тоном, наче ще тоді знала, що Френк виросте величезним та незграбним роззявою.
— Біля вогню з’явилась жінка,— продовжувала вона. — Біла жінка — ґвайпо[16] — одягнена у блакитний шовк і з дивною накидкою, схожою на козячу шкуру.
— Козячу, — бездумно Повторив Френк.
Бабуся грізно на нього зиркнула.
— Так, прочисти собі вуха, Фаю Чжане! Я занадто стара, щоб розповідати все двічі! Жінка з козячою шкурою була богинею. Я такі речі одразу розумію. Вона усміхнулась до малюка — до тебе — і промовила до твоєї матері Чистою мандаринською, будь-чим присягнусь: «Він зімкне коло. Він поверне твою родину до її коріння й уславить вас». — Бабуся фиркнула. — Я не сперечаюсь із богинями, але ця, певно, бачила майбутнє не дуже чітко. Хай там як, вона сказала: «Він вирушить до табору й поверне вам добре ім’я. Він звільнить Танатоса від крижаних кайданів...»
— Хвилиночку, кого-кого?
— Танатоса, — нетерпляче промовила бабуся. — Грецьке ім’я Смерті. А тепер, можна я продовжу без переривання? Богиня сказала: «Пілоська кров перейшла цій дитині від матері. Вона отримає дар родини Чжан, але володітиме ще й силами свого батька».
Раптом сімейна історія припинила здаватись Френкові нудною. Йому страшенно кортіло запитати, що все це означає: сили, дари, пілоська кров. Що це за табір? І хто його батько? Але не хотілося знову переривати бабусю. Він хотів, щоб вона розповідала далі.
— За кожні сили потрібно платити, Фаю. Перш ніж богиня зникла, вона вказала на вогонь і сказала: «Він стане найсильнішим у вашому роді й найвеличнішим. Але мойри вирішили, що він має бути і найбільш вразливим. Його життя палатиме яскраво й недовго. Щойно згорить цей шматок дерева — он той, що на краю каміну, — твій син помре».
Френк ледве дихав. Він глянув на скриньку у своїх руках і на брудний від золи палець. Розповідь здавалась безглуздою, проте несподівано шматочок дерева в скринці наче став більш зловісним, холодним і важким.
— Це... це...
— Так, мій дубоголовий воле. Це та сама паличка. Богиня зникла, і я миттю висмикнула цей шмат дерева з вогню. Ми оберігаємо його відтоді.
— Якщо він згорить, я помру?
— Немає в цьому нічого дивного. Римляни, китайці... Людську долю часто можна передбачити, а іноді й надурити, принаймні на деякий час. Деревинка тепер у твоєму розпорядженні. Тримай її біля себе. Поки вона в безпеці, у безпеці й ти.
Френк потрусив головою. Йому хотілось заперечити все — сказати, що це просто дурнувата байка. Може, бабуся намагалась його налякати у відплату за розбиту порцеляну?
Але в її очах був виклик. Вона наче провокувала Френка: «Якщо не віриш — спали її».
Френк закрив скриню.
— Якщо це так небезпечно, чому б не оточити цю скіпку чимось, що не загориться, наприклад, металевою коробкою? Чому б не покласти її до сейфа у банку?
— Що б могло статися, — задумливо промовила бабуся, — якби ми оточили паличку іншим матеріалом? Може, ти б задихнувся. Я не знаю. Твоя мати нізащо б не ризикувала так. Вона ані на хвилину не розлучалась із нею, боялась, що щось піде не так. Банки можна пограбувати. Будівлі спалити. Дивні речі трапляються, коли хтось намагається надурити долю. Твоя мати вважала, що тільки з нею ця паличка у безпеці, поки не вирушила на війну. Тоді вона передала її мені. — Бабуся невдоволено зітхнула. — Емілі вчинила безрозсудно, коли пішла служити, хоч мушу визнати, я завжди знала, що така в неї доля. Вона сподівалася знову зустріти твого батька.
— Вона вважала... вона вважала, що він в Афганістані?
Бабуся розвела руками, наче це було поза її розумінням.
— Вона пішла. Відважно загинула. Думала, що родинний дар її захистить. Не сумніваюсь, що саме так вона врятувала тих солдатів. Але дар ніколи не захищав нашу родину. Він не допоміг моєму батькові чи батькові мого батька. Не допоміг мені. А тепер ти став чоловіком. І мусиш продовжити родинний звичай.
— Але... який звичай? Який у нас дар — стрільба з лука?
— Знову ти зі своєю стрільбою! Дурне хлопчисько! Незабаром ти дізнаєшся. Сьогодні ввечері, після похорону, ти вирушиш на південь. Твоя мати сказала, що, якщо вона не повернеться з війни, Лупа відправить своїх посланців. Вони супроводять тебе до місця, де дітей богів готують до їхньої долі.
У серце Френка наче випустили стрілу, і воно розлетілося на порцелянові уламки. Він мало що зрозумів із бабусиних слів, але одна річ не потребувала пояснень — вона збиралась виставити його з дому.