— Тому що... ну ти знаєш: пошуки.— Френк здавався збентеженим, наче боявся, що Персі дасть задню. — Ми повинні бути присутніми під час обговорення. Ти, я і Хейзел. Ну, якщо ти хочеш...
Френк навряд хотів викликати у Персі почуття провини, але серце того наче скрутилось у вузол. Він співчував Френкові. Отримати визнання бога війни перед цілим табором — той ще жах. До того ж, як міг Персі відмовити цьому Велетенському пухкому дитячому личку? Френкові доручили неймовірно відповідальне завдання, під час виконання якого він, швидше за все, помре. Хлопець був наляканий, тому підтримка Персі була йому необхідна..
До того ж учора з них трьох вийшла чудова команда. Хейзел і Френк були надійними товаришами. Вони прийняли Персі, як члена родини. І все. ж сама ідея пошуків була йому не до вподоби, здебільшого тому, що надходила від Марса. А тепер ще після його снів...
— Я... мені варто підготуватись... — Персі виліз із ліжка й почав одягатися.
З голови все не виходила Аннабет. Допомога вже на шляху. Він може повернути собі старе життя. Усе що потрібно — залишатись на місці.
Під час сніданку таборяни зиркали на Персі — не помітити цього було важко. Усі шепотілись про минулий вечір:
— Два боги в один день...
— Неримська манера бою...
— Водомет мені в носа...
Персі був занадто голодним, щоб цим перейматись. Він проковтнув цілу купу млинців, яєць, бекону, віденських вафель і яблук та випив декілька склянок апельсинового соку. Він, мабуть, з’їв би ще більше, але Рейна оголосила про збір сенату, і всі підлітки з тогами почали підніматися з-за столів.
— Пішло-поїхало.— Хейзел вертіла в руках каміння, схоже на рубін у два карати.
Поряд із ними замерехтів пурпуровим світлом привид Вітеллій.
— Bona fortuna[18] вам трьом! Ох, нарада сенату. Пам’ятаю я одну таку нараду. Тоді вбили Цезаря. Ну й крові ж було на його тозі...
— Дякуємо тобі, Вітеллію, — перервав Френк. — Нам уже час.
Рейна й Октавіан очолили процесію сенаторів. Металеві пси Рейни носились туди-сюди вздовж дороги. Хейзел, Френк і Персі плентались позаду. Персі помітив у групі Ніко ді Анжело, він був у чорній тозі й розмовляв із Ґвен. Дівчина була трохи блідою, але окрім цього виглядала на подив чудово, враховуючи те, що минулого вечора померла. Ніко помахав йому рукою і швидко повернувся до бесіди, підтвердивши здогадки Персі, що брат Хейзел уникає розмови з ним.
Дакота йшов, чіпляючись через свою заплямовану тогу. Решта сенаторів, здавалось, так само не дуже ладнали зі своїм вбранням — наступали на береги, поправляли його на плечах. Персі радів, що на ньому зараз звичайні пурпурова футболка та джинси.
— Як римлянам вдавалось ходити в цих штуках? — поцікавився він.
— Тоги були лише для урочистих випадків, — відповіла Хейзел. — Як смокінги. Закладаюсь, давні римляни ненавиділи їх не менше, ніж ми зараз. До речі, ти ж не брав із собою зброї?
Рука Персі опустилась у кишеню, де як завжди лежала його ручка.
— А що? Не можна було?
— За померієм зброя заборонена.
— За чим?
— Померієм, — відповів Френк. — Це кордон міста. Усередині — священна «безпечна зона». Озброєні легіонери не мають права туди входити. Будь-яка зброя заборонена. Це щоб нарада сенату не перетворилася на різанину.
— Як у випадку з вбивством Юлія Цезаря? — поцікавився Персі.
Френк кивнув.
— Не переймайся. Такого не траплялось уже багато місяців.
Персі сподівався, що друг жартує.
Що більше вони наближались до міста, то більше Персі захоплювався його красою. Черепичні дахи і золотисті куполи блищали на сонці. У садах квітували жимолості та троянди. На вимощеній білим і сірим камінням головній площі красувалися статуї, фонтани та позолочені колони. Уздовж брукованих вулиць тягнулись рядки свіжопофарбованих будиночків, крамниць і кав’ярень, були закладені парки. Удалечині здіймались амфітеатр та іподром.
Персі помітив, що вони вже дісталися кордонів міста, тільки коли сенатори попереду сповільнили темп.
З одного боку від дороги стояла біла мармурова статуя — м’язистий кучерявий чоловік у натуральну величину, без рук і з незадоволеним обличчям. Можливо, він був обурений тим, що його витесали тільки вище пояса. Нижче він був мармуровою брилою.
— В одну колону, будь ласка! — промовила статуя. — Приготуйте свої особові посвідчення.
Персі подивився ліворуч, праворуч. Він тільки зараз помітив, що такі самі статуї оточили все місто, розташовуючись на відстані у декілька сотень ярдів одна від одної.
Сенатори пройшли без перешкод. Статуя оглянула татуювання на передпліччі кожного і назвала їх на ім’я.