— Тільки спробуй, — загрозливо промовив він, — і я підпалю все поле. Залишайтесь мертвими. Тримайтесь подалі від нас, або траві кінець!
Френк здригнувся, наче його жахала ця ідея. Хейзел не зрозуміла причини, та все одно кричала, звертаючись до злакових купок:
— Він це зробить! Він божевільний!
Залишки карпоїв рознесло вітром. Френк видерся на скелю й простежив за ними.
Персі згасив запальничку та широко посміхнувся до Хейзел.
— Молодець, що кричала. Інакше ми б тебе не знайшли. Як ти їх так надовго затримала?
Вона тицьнула на камінь.
— Сховалась. За сланець.
— Перепрошую?
— Народе, — покликав Френк з вершини скелі. — Ви повинні це бачити.
Персі з Хейзел поспішили до нього. Щойно Хейзел побачила, на що він дивиться, у неї перехопило подих.
— Персі, світло! Сховай меч!
— Щоб його! — Він торкнувся вістря меча — і Анаклузмос перетворився на ручку.
Знизу марширувало військо.
Там, де сільська дорога розходилася на південь і на північ, луки переходили в неглибоку ущелину. На протилежному боці дороги аж до небокраю простягались зелені пагорби. Цивілізація їх майже не торкнулась, за винятком єдиної крамнички з темними вікнами, що самотньо стояла на вершині найближчого пагорба.
А вся ущелина кишіла чудовиськами — шеренга за шеренгою вони крокували на південь. Їх було настільки багато, і вони були настільки близько, що Хейзел здивувалася: як її крики не почули.
Усі разом друзі припали до скелі. Вони спостерігали, як проходять повз декілька дюжин велетенських волохатих людиноподібних істот, одягнених у рвані кольчуги й шкури, і не вірили своїм очам. У кожного створіння було по шість рук, по три з кожного боку, через що вони виглядали наче печерні люди, які еволюціонували від комах.
— Гігіни, — прошепотіла Хейзел. — Земленароджені.
— Ти билася з ними раніше? — поцікавився Персі.
Вона заперечливо похитала головою.
— Просто чула про них на заняттях із чудовиськознавства у таборі.
Їй ніколи не подобалось чудовиськознавство — читати Плінія Старшого та інших застарілих авторів, які описували легендарних чудовиськ з усіх Кутків Римської імперії. Хейзел вірила в чудовиськ, але деякі описи були настільки навіженими, що вона вважала їх безглуздими вигадками.
А тепер ціле військо цих вигадок марширувало повз неї.
— Земленароджені бились з аргонавтами, — пробурмотіла вона. — А ці, що позаду них...
— Кентаври, — промовив Персі. — Але... це неправильно. Кентаври — гарні хлопці.
Френк поперхнувся.
— Нам у таборі розповідали зовсім інше. Кентаври скажені. Вони тільки те й роблять, що напиваються і вбивають героїв.
Хейзел дивилась, як легким галопом минають їх напівлюди-напівконі. Вище пояса вони були людьми, нижче — рябими конями. На них були варварські обладунки зі шкур та бронзи. У руках істоти тримали списи й пращі[26]. Спочатку Хейзел вирішила, що на головах у нйх шоломи вікінгів. Але потім усвідомила, що з кошлатого волосся стирчать справжні роги.
— Хіба в них мають бути бичачі роги? — поцікавилася вона.
— Може, це особлива порода, — промовив Френк. — Але ми не будемо у них про це запитувати, гаразд?
Персі подивився вдалину і його обличчя зблідло.
— О боги... Циклопи.
І справді, услід за кентаврами, важко гримаючи ногами, йшов батальйон однооких огрів. Чоловіки й жінки, кожний у десять футів заввишки й одягнений у неоковирні обладунки з металобрухту. Шестеро з них, упряжені наче воли, тягли за собою штурмову вежу заввишки з двоповерхівку й оснащену скорпіоном.
Персі схопився за голову обома руками.
— Циклопи. Кентаври. Це неправильно. Усе це неправильно.
Поглянувши на таке військо, будь-хто міг впасти у відчай, але Хейзел відчула, що з Персі відбувається щось інше. У місячному сяйві колір його шкіри здавався особливо блідим, навіть нездоровим, наче всі його спогади намагались повернутись, роздираючи в процесі розум хлопця.
Вона глянула на Френка.
— Треба повернутися на човен. У морі йому стане краще. — Без питань, — промовив Френк. — Їх забагато. Табір... ми повинні попередити табір.
— Вони знають,— застогнав Персі. — Рейна знає.
У горлі Хейзел утворився клубок. Легіон нізащо не переможе таке військо. Якщо вони лише за кілька миль від табору — їхні пошуки приречені. Вони нізащо не встигнуть дістатися Аляски і повернутися назад.
— Ходімо, — квапила вона Френка. — Ну ж бо...