Вона повернулась до решти дітей.
— Римляни, відрекомендовую вам сина Нептуна. Місяцями він дрімав і тепер прокинувся. Його доля у ваших руках. Свято Фортуни вже близько, і якщо ви сподіваєтесь здобути перемогу в битві, потрібно звільнити Смерть. Не підведіть мене!
Юнона замерехтіла і зникла. Персі глянув на Френка і Хейзел, сподіваючись хоч на якесь пояснення, але вони здавались не менш розгубленими. Він помітив дещо у Френка в руках: дві глиняні пляшечки з дерев’яними пробками, схожі на мікстури, по одній у кожній руці. Персі гадки не мав, звідки вони з’явились, але побачив, як здоровань сховав їх у кишені. Френк поглянув на нього так, наче повідомляв: «Поговоримо про це потім».
Дівчина в пурпуровому плащі вийшла вперед. Вона з підозрою оглянула Персі, і він не міг позбутися відчуття, що їй кортить заколоти його кинджалом.
— Отже, — холодно промовила вона, — син Нептуна, який прийшов до нас із благословення Юнони.
— Бачте, — сказав Персі, — мої спогади дещо розпливчасті. Їх немає, якщо бути точнішим. Ми знайомі?
Дівчина завагалась.
— Я Рейна, претор Дванадцятого легіону. І... ні, ми не знайомі.
Останні слова були неправдою. Персі зрозумів це по очах дівчини. Але так само він розумів: якщо почати сперечатися з нею перед її солдатами, вона цього не пробачить.
— Хейзел, — промовила Рейна, — відведи його всередину. Я допитаю його у принципи. Після цього відправимо його до авгура. Треба дізнатись, що скажуть ауспіції, перш ніж вирішимо, що з ним робити.
— Тобто вирішимо, що зі мною робити? — перепитав Персі.
Рукою Рейна стиснула кинджал. Вочевидь вона не звикла до того, що хтось бере під сумнів її накази.
— Перш ніж прийняти когось у табір, ми повинні його допитати і прочитати ауспіції. Юнона сказала, що твоя доля у наших руках. Ми маємо дізнатись, привела нам богиня новобранця...— Рейна змірила Персі очима, наче вважала цей варіант сумнівним. — Чи, — промовила вона більш упевнено, — ворога, якого необхідно вбити.
III ПЕРСІ
Дякувати богам, Персі не боявся привидів.
Бо в таборі половина людей були мертвими.
Частина мерехтливих воїнів у пурпурових одежах стояла біля арсеналу та полірувала примарні мечі. Решта вешталась перед бараками. Хлопчик-привид ганявся вулицею за собакою-привидом. А біля стайні сяючий здоровань з головою вовка у червоному одязі охороняв стадо... А це що — єдинороги?
Ніхто з таборян на привидів не зважав, а от самі духи, коли помічали Персі з його супроводом — Рейною попереду і Френком та Хейзел обабіч, — полишали свої справи й витріщались на нього. Деякі виглядали сердитими. Хлопчик-привид вискнув щось на кшталт «Греггус!» і розчинився у повітрі.
Хотів би Персі теж розчинитись у повітрі. Після тижнів, проведених на самоті, від усієї цієї уваги йому було ніяково. Він тримався Хейзел і Френка та намагався бути непомітним.
— Я марю? — запитав він. — Чи це...
— Привиди? — Хейзел повернулась. Вона мала разючі очі, наче з чистого золота. — Це лари. Домашні боги.
— Домашні боги, — промовив Персі. — На зразок... боги, але приручені?
— Духи предків, — пояснив Френк.
Він зняв шолом, відкривши дитяче обличчя, що зовсім не пасувало до його воєнної зачіски та масивної постаті. Френк був схожий на немовля, яке прийняло стероїди та подалося до морського флоту.
— Лари — це щось на кшталт духів-талісманів, — продовжив він. — Зазвичай вони доброзичливі. Ніколи не бачив їх такими знервованими.
— Вони витріщаються на мене, — сказав Персі. — Той хлопчина-привид назвав мене Греггусом. Але моє ім’я не Грег.
— Грекус, — промовила Хейзел. — Коли пробудеш тут деякий час, почнеш розуміти латину. У напівбогів природжена схильність до цієї мови. Грекус означає «грек».
— Це погано?
Френк прокашлявся.
— Може, й ні. У тебе зовнішність типова: темне волосся і таке інше. Можливо, вони вважають, що ти справжній грек. Твоя родина звідти?
— Не знаю. Я вже казав, мої спогади зникли.
— Або можливо...— Френк завагався.
— Що?
— Мабуть, нічого, — відповів Френк. — Між римлянами та греками давня ворожнеча. Іноді римляни використовують слово «грекус», щоб образити чужинця — ворога. Але я б цим не переймався.
Та здавалось, що він переймався.
Вони зупинились у центрі табору, де дві широкі бруковані дороги утворювали літеру «Т».
Вуличний вказівник позначав дорогу до головних воріт, як «Віа Преторія»[7]. Інша дорога, що перетинала центр табору, називалася «Віа Принципаліс»[8]. Під цими написами також були інші, написані рукою: «Берклі, 5 миль»; «Новий Рим, 1 миля»; «Старий Рим, 7280 миль»; «Підземне царство, 2310 миль» (зі стрілочкою вниз); «Рено, 208 миль»; «НЕМИНУЧА ЗАГИБЕЛЬ: ВИ ТУТ!»
7
Від лат. Via Praetoria — «дорога преторії». Одна з двох головних вулиць у римському військовому таборі (каструмі). Преторій — будинок претора.
8
Від лат. Via Principalis — «головна дорога». Головна вулиця, що проходила перпендикулярно до вії Преторії. На місці їхнього перетину розташовувалася принципія.