Вона нахмурилась.
— Що це? — І тоді здогад, різкий і студений, наче порив зимового вітру, пронизав її. — Фіней сказав, що твоє життя залежить від спаленої палиці...
— Це правда. Без неї я помру.
Френк розповів їй, як з’явилась Юнона, коли він був немовлям, і як бабуся вихопила шматок дерева з каміну.
— Бабуся сказала, що в мене є дар — якась здібність, що ми успадкували від предка-аргонавта. Це і те, що мій батько Марс...— Френк знизав плечима. — Я начебто занадто могутній чи щось таке. Тому моє життя може так легко згоріти. Ірида сказала, що я помру, тримаючи цю скіпку в руках, що вона згорить у мене на очах.
Френк покрутив скіпку на пальцях. Навіть у вигляді пурпурної примари він здавався великим і дебелим. «У майбутньому має стати величезним, — подумала Хейзел, — сильним і здоровим, наче віл. Як його життя може залежати від чогось настільки маленького, як ця паличка?»
— Френку, як ти її носиш із собою? — запитала вона. — Ти не боїшся, що з нею щось станеться?
— Саме тому я тобі все це розповідаю. — Він протягнув скіпку. — Я розумію, що прошу забагато, і все ж, збережи її для мене, будь ласка.
Голова Хейзел пішла обертом. До цієї миті вона вірила у присутність Френка в її сні. Вона провела його за собою, покірно переживаючи події минулого, бо вважала, що він заслуговує дізнатися правду. Але тепер її охопили сумніви: чи справді Френк переживав усе це разом із нею, чи вона тільки уявляла його присутність? Чому він ввіряє їй своє життя?
— Френку, — промовила вона, — ти знаєш, хто я. Я — дочка Плутона. Усе, до чого я торкаюсь, гине. Мені не можна довіряти.
— Ти мій найкращий друг. — Він поклав скіпку їй у руки. — Я довіряю тобі більше, ніж будь-кому на світі.
Хейзел хотілося сказати, що він помиляється. Хотілося повернути йому скіпку. Та перш ніж вона встигла щось сказати, над ними нависла тінь.
— За нами прийшли, — здогадався Френк.
Хейзел майже забула, що пережйває своє минуле. Над нею стояв Ніко ді Анжело у своєму чорному пальті, з мечем із стигійської сталі на поясі. Він не помітив Френка, але вдивлявся в очі Хейзел і наче читав у них усе її життя.
— Ти особлива, — промовив він. — Дитина Плутона. Ти пам’ятаєш своє минуле.
— Так, — відповіла Хейзел. — А ти живий.
Ніко розглядав її, наче меню в ресторані, вирішуючи: замовляти чи ні.
— Я — Ніко ді Анжело. Я шукаю свою сестру. Смерть кудись зник, тож я подумав... подумав, що поверну її — і ніхто не помітить.
— Повернеш у світ живих? Це можливо?
— Мало б бути. — Ніко зітхнув. — Але її тут немає. Вона вирішила переродитися в іншому житті. Я спізнився.
— Мені дуже шкода.
— Ти теж моя сестра. — Він простягнув до неї руку. — Ти заслуговуєш на другий шанс. Ходімо зі мною!
XXX Хейзел
Хейзел, — Персі тряс її за плечі. — Прокидайся! Ми допливли до Сієтла.
Вона важко підвелась, мружачись на ранкове сонце.
— Френку?
Френк застогнав, потираючи очі.
— Ми щойно... я що...?
— Ви обидва знепритомніли, — відповів Персі. — Не знаю чому, але Елла сказала мені не хвилюватись. Сказала, що ви... ділитеся?
— Ділилися, — підтвердила Елла. Вона зігнулась на кормі й чистила зубами пір’я на крилах, що не здавалося дуже ефективною формою особистої гігієни. Гарпія виплюнула рудий пух. — Ділитись — добре. Жодних більше відключень. Найбільше американське відключення чотирнадцятого серпня 2003 року[41]. Хейзел поділилась. Жодних більше відключень.
— Еге... — Персі почухав голову. — Отакі от бесіди ми. з нею всю ніч вели. Я досі не розумію, про що вона говорить.
Хейзел натиснула рукою на кишеню своєї куртки. Пальці відчули шматочок дерева, загорнутий у тканину.
Вона подивилась на Френка.
— Ти був там насправді.
Він кивнув. Френк не промовив жодного слова, але його обличчя висловлювало: я не шкодую про свої слова. Він хотів, аби Хейзел зберігала цю скіпку. Вона не знала, відчуває зараз гордість чи страх. Ніхто ніколи не ввіряв їй нічого настільки важливого.
— Стривайте, — промовив Персі. — Хочете сказати, що ви поділили сон? Ви що відтепер будете непритомніти вдвох?
— Дзуськи, — промовила Елла. — Дзуськи, дзуськи, дзуськи. Жодних більше відключень. Більше книг для Елли. Книги в Сієтлі.
Хейзел подивилась уперед. Вони пливли крізь величезну затоку, потроху наближаючись до скупчення будівель у центрі міста, розташованого на пасмах пагорбів. На найвищому пагорбі здіймалась чудернацька біла вежа з чайним блюдцем на вершині, схожим на космічний корабель зі старих фільмів про Флеша Гордона[42], які так обожнював Семі.
41
Ідеться про велику аварію в енергосистемі США та Канади, унаслідок якої без світла залишилося близько 50 млн осіб. — Прим. ред.