Тоді вона поквапилась за ним.
Маркус Енсет чув, як рушив автомобіль, і зітхнув з полегшенням. Він сидів навпочіпки під одягом на вішалках, притиснувшись спиною до задньої стінки шафи. За все своє життя він ще не був такий наляканий; він відчував терпкий запах власного поту, від якого наскрізь мокра футболка прилипла до тіла. Але ж як це було захопливо! Це можна було порівняти хіба що з вільним падінням з десятиметрової вишки в басейн у Фрогнербадет [17], коли він подумав, що найгірше, що може трапитись, – це якщо він помре. І що це насправді не буде так страшно.
Розділ 15
– Чим я можу вам сьогодні служити, мін гере? – запитав Тор Йонассон.
Саме так він зазвичай звертався до своїх клієнтів. Тору було двадцять років, середній вік його клієнтів становив двадцять п’ять, а асортимент товарів у крамничці не доходив до п’яти одиниць. І саме тому архаїчна форма звернення видавалась Тору Йонассону такою дотепною. Однак цього разу, схоже, відвідувач пропустив його гумор повз вуха. Втім, важко було б сказати напевне, оскільки хлопець опустив каптур фуфайки на самісінькі очі і більша частина його обличчя була в тіні. З того мороку й надійшло його замовлення:
– Мені потрібен такий мобільний телефон, що не дає можливості відстежити, хто дзвонить.
Наркоторговець. Точно. Вони єдині клієнти, що завжди питають такі телефони.
– На цьому iPhone ви можете заблокувати інформацію відправника, – сказав Тор і зняв зі скромної полички білий телефон. – Ваш номер не буде відображатись на дисплеї у людини, якій ви телефонуєте. І контракт на нього дуже вигідний.
Потенційний покупець перемістив вагу тіла, поправляючи ремінь червоної спортивної торби на своєму плечі. Тор вирішив не спускати з нього очей, доки той не опиниться за межами крамнички.
– Ні, я не хочу контрактний телефон, – сказав хлопець. – Я хочу такий, щоб ніхто не міг відстежити. Навіть провайдер.
«Чи поліція», – подумав Тор Йонассон.
– Ви маєте на увазі анонімний телефон з погодинною оплатою карти. Як у персонажів «The Wire» [18], – сказав він уголос.
– Перепрошую?
«The Wire». Серіал. Там загін боротьби з наркотиками не може відстежити власника телефону.
Тор зрозумів, що його клієнт не має найменшого уявлення, про що йдеться. Боже милостивий! Щоб наркоторговець казав «перепрошую» і не дивився «The Wire»?…
– Такі є у США. У нас, у Норвегії, немає. З 2005 року належить пред’являти посвідчення особи, навіть якщо ви купуєте телефон з передплаченою SIM-картою. Він має бути на когось зареєстрований.
– На когось?
– Так, він має бути зареєстрований на ваше ім’я. Або на ім’я ваших батьків, скажімо, якщо ви берете телефон для них.
– Гаразд, – сказав покупець. – Дайте мені найдешевший телефон, який у вас є. З передплаченою SIM-картою.
– Як бажаєш, – сказав продавець, облишивши «мін гере» і переходячи на «ти».
Він поклав iPhone на місце і зняв з полиці меншенький мобільний.
– Цей не супердешевий, але він має доступ в Інтернет. Разом із SIM-картою – тисячу двісті крон.
– Доступ в Інтернет?
Тор знову подивився на клієнта. Чоловік не міг бути набагато старшим за нього, але він, здається, геть відірваний від життя. Двома пальцями Тор відкинув своє волосся за вухо. Цей манірний жест він перебрав із «Синів Анархії», після перегляду першого сезону.
– SIM-карта дозволяє блукати Мережею, заходячи зі свого мобільного.
– Хіба я не можу зробити це в Інтернет-кафе?
Тор Йонассон розсміявся. Можливо, вони таки мають спільне почуття гумору.
– Мій бос мені якраз розповів, що в приміщенні, де нині наша крамничка, кілька років тому було Інтернет-кафе. Здається, останнє в Осло…
Клієнт вагався. Тоді кивнув.
– Я беру його.
Він поклав купку банкнот на прилавок.
Тор узяв їх. Банкноти були скоцюрбленими і запорошеними, наче вони десь зберігалися неторканими, впродовж дуже тривалого часу.
– Як я вже казав, я маю побачити особове посвідчення.
Чоловік витяг з кишені документ і передав його продавцеві. Тор зрозумів, наскільки він помилявся. Все з точністю до навпаки. Цей тип аж ніяк не міг бути наркоторговцем. Тор увів його ім’я в свій комп’ютер. Хельґе Сьоренсен. Знайшов його адресу. Повернув посвідчення, разом з рештою, офіцерові пенітенціарної служби.
– Ви продаєте батарейки до цього? – поцікавився той, показуючи якийсь сріблястий пристрій.
– Що це? – запитав Тор.
18
«Жучок» (у