Вивалились заголовки з останніх новин:
Він клікнув один із заголовків. У статті цитували висловлювання інспектора Осмунда Бйорнстада на прес-конференції КРИПОСу у Брині: «Слідча група КРИПОСу встановила, що, попри те, що Айнете Іверсен було знайдено на кухні, її, найімовірніше, застрелили на порозі будинку». І трохи нижче: «Низка фактів свідчить на користь пограбування, але на даний час ми не можемо виключити інші мотиви».
Симон прокрутив посилання до давніших статей. Вони походили майже винятково з фінансових газет. Айнете Іверсен була дочкою одного з найбільших власників нерухомості в Осло, мала ступінь магістра ділового адміністрування в галузі економіки з Вортона [21] у Філадельфії і в порівняно молодому віці взяла на себе керівництво портфелем нерухомості родини. Проте, вступивши в шлюб з Івером Іверсеном, також економістом, відійшла від справ. Один з фінансових журналістів змальовував її як віртуозного адміністратора, яка керувала портфелем в ефективний і прибутковий спосіб. Її чоловік, навпаки, дотримувався агресивної тактики, часто купував і продавав, наражаючись на високі ризики, хоча й домагаючись більшого зиску. В іншій статті, дворічної давнини, була вміщена фотографія сина, Івера-молодшого, під заголовком «Спадкоємець мільйонерів у колі “реактивної молоді” на Ібіці». Засмаглий, сліпуча усмішка і червоні від фото спалаху зіниці, спітнілий після танцю, з пляшкою шампанського в одній руці і настільки ж спітнілою блондинкою в іншій. Трирічної давнини сторінка з фінансового розділу газети столичної міськради: Івер-старший тисне руку голові економічної ради мерії Осло, який оголошує, що Група Іверсен вклала мільярд крон у купівлю нерухомості міської ради.
Симон почув, що двері в його кабінет широко відчиняються. Наступної миті перед ним постала чашка гарячого чаю.
– Чого ти сидиш у такій темряві? – спитала Ельзе, кладучи руки йому на плечі. Щоб зробити масаж. Або щоб спертися самій.
– Я чекаю, щоб почути решту, – сказав Симон.
– Решту чого?
– Того, що сказав лікар.
– Але я телефонувала навмисне, щоб тобі розповісти. Любий, ти стаєш забудькуватим.
Вона усміхнулася і торкнулась губами його голови. Її м’які губи на його голові. Він відчував, що вона його кохає.
– Ти сказала, що він не так багато може зробити, – нагадав Симон.
– Так.
– Але?
– Але що?
– Я ж тебе знаю, Ельзе. Це не все, що він сказав.
Вона відступила, залишивши тільки одну руку в нього на плечі. Він чекав.
– Він сказав, що у США є новий вид хірургії… який допоможе тим, що йтимуть за мною.
– За тобою?
– Коли цей метод і обладнання стануть стандартною процедурою. Але це може забрати роки. Наразі це складна операція, яка коштує скажених грошей.
Симон так рвучко крутнувся на обертовому кріслі, що їй довелося зробити крок назад. Він сплеснув руками.
– Але ж це розкішна новина! Скільки?
– Більше, ніж можуть собі дозволити жінка на інвалідності та чоловік на зарплатні полісмена.
– Ельзе, послухай. У нас немає дітей. Ми маємо будинок, ми ні на що інше не витрачаємось. Ми дуже скромно…
– Симоне, облиш. Ти дуже добре знаєш, у нас немає грошей. І будинок закладений і перезакладений.
Симон ковтнув. Вона не назвала дещо своїм іменем – його гравецький борг. Як завжди, виявилась надто тактовною, щоб не нагадати йому, що вони досі сплачують за його давні гріхи. Він стиснув її долоні в своїх.
– Я що-небудь вигадаю. Я маю друзів, які допоможуть з грошима. Повір мені. Скільки?
– Симоне, ти мав друзів. Але ти більше не спілкуєшся з ними. Я тобі казала: зв’язки треба підтримувати, інакше ви віддаляєтесь один від одного.
Симон зітхнув. Він стенув плечима.
– У мене є ти.
Вона скрушно похитала головою.
– Мене тобі недостатньо, Симоне.
– Мені достатньо.
– Я не хочу, щоб мене одної було достатньо.
Вона нахилилась і поцілувала його в лоб.
– Я втомилась. Піду вкладатися.
– Гаразд, але скільки коштуватиме…
Вона вже пішла.
Симон подивився їй услід. Тоді вимкнув комп’ютер і дістав мобільний. Прокрутив список контактів. Давні друзі. Давні вороги. Деякі з них корисні, більшість – геть даремні. Він натиснув номер одного з останніх у списку. Ворог. Корисний.
Як Симон і передбачав, Фредрік Ансґар був здивований, почувши його. Але вдав, ніби приємно здивований, і охоче погодився зустрітися; навіть не ламав комедії з пошуком вільного часу для цього. Коли розмову було закінчено, Симон залишився сидіти у темряві, дивлячись на свій телефон. Занурений у свої думки. З мрією про зір. Щоб віддати їй свої очі. Аж раптом усвідомив, чого він дивиться на мобільний. Він переглядав фото з відбитком черевика на клумбі.
21