Хмари були ще далеченько, але вона вже чула віддалений гуркіт – застереження про те, що мало статися. І сонце, наче теж усвідомлюючи це, стало припікати дедалі відчутніше.
– Дай мені свій телефон, – попросила вона.
Марта натиснула клавішу запису. Потім вона заспівала пісню, що її батько зазвичай співав під гітару її матері. Зазвичай, коли наближалась до кінця їхня чергова літня вечірка. Він сідав зі своєю пошарпаною гітарою якраз там, де зараз сиділи вони, підігруючи собі дуже тихо, ледь чутно. То була пісня Леонарда Коена про те, як він завжди її кохав, і що він поїде за нею куди завгодно не замислюючись, і що він знає, як вона довіряє йому, бо він обійняв її досконале тіло своєю свідомістю.
Вона співала ці слова ніжним, тендітним голосом. Так бувало завжди, коли вона співала: її голос виявлявся набагато слабшим і вразливішим, ніж вона сама. Часом вона питала себе, яка ж вона насправді і чи не може бути так, що саме той інший голос, упевненіший і сильніший, за яким вона ховається в повсякденному житті, не є справжнім її голосом.
– Дякую, – сказав він, коли вона закінчила. – Це було напрочуд гарно.
Вона не дивувалась, чому їй ніяково. Вона дивувалась, чому їй лише трішечки ніяково.
– Зараз нам таки час повертатися, – усміхнулась вона, віддаючи йому мобільний.
Марта не могла не знати, що спроба зняти старий іржавий капот заподіє купу клопотів, але вона хотіла відчувати повів свіжого повітря на зворотному шляху. Їм знадобилось понад чверть години напруженої роботи і поєднання практичного мислення з грубою фізичною силою для того, щоб, урешті-решт, опустити його. І вона також знала, що тепер нізащо не встановить його на місце без запасних частин і допомоги Андерса. Коли вона сіла в машину, Стіґ показав їй свій телефон. Він знайшов Берлін за GPS.
– Твій батько правду казав, – ствердив він. – Від Маленького Берліна до Берліна Великого – тисяча тридцять кілометрів. Розрахунковий час у дорозі – дванадцять годин і п’ятнадцять хвилин.
Вона сіла за кермо. Вона їхала так швидко, наче вони кудись запізнювались. Або від когось намагались утекти. Вона подивилася в дзеркало. Нагромадження білих хмар над фіордом нагадало їй наречену. Наречена марширувала рішуче й нестримно просто на них, тягнучи за собою дощову фату.
Перші важкі краплі впали на них, коли вони були в щільному транспортному потоці на Міській кільцевій № 3, і вона одразу зрозуміла, що поразка неминуча.
– Повертай отут, – скомандував Стіґ, показуючи, де з’їжджати з кільцевої.
Вона зробила, як він сказав, і вони опинились у тихому житловому районі.
– Тут праворуч, – сказав Стіґ.
Краплі посипали густіше.
– Де ми?
– В Берґу. Бачиш отам жовтий будинок?
– Так.
– Я знаю власників. Їх зараз немає. Зупини перед гаражем, і я відчиню його.
Через п’ять хвилин вони сиділи в машині, що тепер стояла поміж іржавих інструментів, зношених шин та вкритих павутинням садових меблів, і дивились на дощ, який періщив собі за відчиненими дверима гаража.
– Не схоже, щоб він намірявся ущухнути найближчим часом, – зазначила Марта. – А капот, я думаю, можна скинути з рахунків.
– Я згоден, – сказав Стіґ. – Як щодо чашки кави?
– Де?
– На кухні. Я знаю, де ключ.
– Але ж…
– Це моя домівка.
Вона подивилась на нього. Вона вела машину недостатньо швидко. Вона не встигла. В будь-якому разі, запізно щось міняти.
– Гаразд, – сказала вона.
Розділ 22
Симон поправив марлеву маску і почав огляд тіла. Вигляд трупа щось йому нагадував.
– Мерія володіє цим промкомплексом, – сказала Карі, – і за безцінь здає будівлю в оренду під репетиційні зали для молодих груп: нехай вони радше співають про те, які вони гангстери, ніж вийдуть на вулиці і стануть справжніми гангстерами.
Симон згадав, на що схоже тіло. На те, як персонаж Джека Ніколсона замерз у The Shining [27]. Він ходив на цей фільм сам. Це було вже після неї. І до Ельзе. Подібність картини обумовлював сніг. Враження таке, що загиблого замело снігом. Тонкий шар героїну вкривав тіло і більшу частину приміщення. Навколо рота, носа й очей мерця порошок вступив у контакт з вологою і взявся грудками.
– Музиканти, що репетирують далі коридором, знайшли його, коли розходилися по домівках, – вела далі Карі.
Тіло виявили вчора ввечері, але Симона поінформували тільки сьогодні, коли він прийшов на роботу рано-вранці, що в загальному підсумку знайдені вбитими три особи. І що справою займається КРИПОС.
Іншими словами, начальник поліції попросив КРИПОС про допомогу в справі, – а це те саме, що передати їм справу, навіть не спитавши попередньо згоди у власного відділу розслідування вбивств. Можливо, кінцевий результат виявився б тим самим, але все ж таки…
27