Ринок був близько, сонце — високо. Ще один день, щоб подякувати. Буде ще тисяча таких днів. А потім, можливо, щось зміниться… Я куплю гарне авто, великий фургон, возитиму більше фруктів, сам продаватиму їх по точках, може, навіть до великого міста поїду. А якщо зароблю багато грошей, повернуся у свою школу у Сіді-Салах, школу з єдиної кімнатки, де вчаться такі, як я, маленькі і вже нещасливі, і скажу у класі промову, і пообіцяю збудувати велику і гарну школу — для всіх.
— Базбузо!
— Що, маленький ледарю?
Хлопчик дивиться на мене чорними оченятами, сміливо і віддано, не сумніваючись, здається, жодної секунди, що й цього разу Базбуза (так кликали мене у містечку) вибере один апельсин, не найкращий, але все ж і не найгірший, і простягне його з якимись простими словами:
— Бери, гамай.
— Дякую! Нехай Аллах благословить Базбузу!
— Віддаси, коли виростеш, — сміюсь я.
Приємно ж зробити щось добре, і Аллах усе бачить. І чому всі люди не спроможуться на добро?
Хлопчина втік, а я повернувся до своїх буденних мрій. Ні, насправді я знав, що школу мені не збудувати ніколи, такого не буває в моїй країні, щоб простий хлоп так піднімався. Але я точно куплю фургон, віддаватиму мамі більше грошей, переїду до більшого міста, одружуся… можливо, навіть заберу у місто Лазізу, гарну роботящу дівчину, дочку торговця солодощами із сусідньої будки на ринку. У мене самого ніякої будки ніколи не було, лише оцей маленький возик і місце, на якому добрий торговець солодощами не забороняє Мухаммеду Буазізі й собі заробляти поруч на шматок хліба.
Хтось кричав.
Яка радість! Сьогодні замість Хасира торгує Лазіза! Цілий день усміхатиметься мені крізь темну тканину нікабу — така скромна й добра ця дівчина. І гарна, мабуть.
Раптом очі Лазізи — тільки ж їх і видно — стали тривожні, Лазіза нахилилась вперед, потому глянула на мене — прошепотіла щось, лиш вітерець наче поворушив чорні складки правовірної одежі.
— Що, Лазізо? — мені з мого місця дорогу було не видно.
А вона поспіхом забирає тканину з обличчя — яка ж вона направду гарна! — «Поліція», — шепочуть губи.
Поліція! Я злякався. Вони вже приходили до мене, кричали, що не маю ліцензії, вимагали штраф або забиратися з ринку. Це зі мною постійно так, відколи працюю. Забиратися мені було ніяк не можна, бо тоді я не мав би чим годувати родину — матір та молодших братів і сестер. І найстарша не змогла б вчитися — а я так мріяв, щоб вона вчилася. Штраф? По-перше, якого біса… По-друге, у мене немає грошей… окрім тих, що я відкладаю на фургон. З п’яти років копійчину заробляю, як проклятий… Батько помер у Лівії, будував комусь заможному велетенський дім… Кажуть, схопився за серце і вже не підвівся. Все здоров’я забрала бідність. І мені вибору не лишилося. Не чекати ж, поки приїде багатий дядечко і дасть грошовиту роботу? Я пішов на ринок — ну як ринок, місце посеред Сіді-Бузида, де деякі торгують. Подивився, що роблять інші, купив візок, домовився про місце на ринку — будку мені було не потягнути, тож продавав просто з візка.
Поліцейських було двоє. Чоловік і жінка — чисте неподобство. Хто взагалі це вигадав, жінка-поліцейський! Ні, я знаю, що на Заході жінки роблять усе, що їм заманеться, але ж ми не Захід, ми нормальна ісламська країна. Це ж просто смішно. Хто тільки візьме таку заміж? А ще врахуйте, що поліцейські витворяють з людьми (якщо вірити тому, що кажуть люди, — а люди дарма не казатимуть). Життя людини, її гідність у нашій країні нічого не варті. Влада належить системі, режиму. І псам режиму дозволено все.
— Знову ти тут? — грубо почав чоловік-поліцейський, жінка трималася трохи позаду.
— Ас-саляму ‘алейкум, — пробуркотів я. — Звичайно, я тут. Працюю, як чесний чоловік, щоб прогодувати родину. Слава Аллаху!
— Ти зуби нам тут не заговорюй! Це він? — втрутилась жінка.
— Він-він. Той, що я казав. Думає, йому все можна. Думає, можна працювати без ліцензії і не платити податки!
— Які податки? Моя мати і малолітні діти втратили годувальника, а держава не допомагає ані копійчиною! Я працюю і допомагаю замість держави! Я міг би поїхати у місто і знайти хорошу роботу, але як вони виживуть у цей час? А ви кажете — податки…