Містер Франкель запитав, як думаєш, чи люди матимуть колись одну мову? Звідки ти взяв, що за ідея! Вона підтягнула вище на п’яти ремінці на сандалях, ті їй постійно спадали. Багато зникає, але ще залишається твоїх сорок мов у Індії і сорок у самому лише маленькому Ґабоні, тож існують сотні або й тисячі мов, їх хтось, напевне, вже підрахував, ви ж усе підраховуєте, сказала вона в’їдливо, ні, справді, вона не може собі в’явити, хоч і не могла пояснити чому, він натомість цілком може в’явити, і вона дійшла висновку, що він безнадійний романтик, і це їй подобалося більше, ніж її перше враження про нього як про практичного й успішного чоловіка. Для мене це було б великим полегшенням, якби зникли мови, сказала вона, лише що я більше ні на що не годжуся. Романтик, яке дитя, нехай це й стосується лише Food and Agriculture, гелікоптерів, які треба закупити для винищення сарани, чи рибальські судна з Ісландії для Цейлону, а коли він нагнувся, щоб нарешті стягнути міцніше ремінця, вона запитала, але вибач, а як ти називаєш ковбаски з хроном — Würstel mit Kren, як кажуть тільки в Австрії, чи коли якась незграба заважає тобі пройти, ти ж скажеш: Sie gschlenkertes Krokodil, правда? Здаєшся, t’arrendi? Він кивнув і глянув лукаво з-під лоба, бо забув про хрін і про крокодила. І вже знову думав про cernia, яку не знав, як назвати, тепер уже німецькою.
ФАО — не нова організація, ідея її заснування ще давніша за ООН, щось на кшталт ФАО вигадав хлопчина на американському Заході, такий собі Девід Лубин, тобто східноєвропейського походження, зі Східної Європи, як з’ясувалося, походили й вони обоє. Об’їжджаючи на коні свою нову країну, він зауважив, що за кілька миль люди нічого не знають про досвід інших, як обробляти землю, всюди в них інші забобони й інакші знання про вирощування збіжжя, динь чи худоби, і тоді цей Лубин почав збирати ті різноманітні знання, щоб згодом поділитися ними з людьми в усьому світі, а оскільки його ідеї тоді ніхто не розумів, він узяв і подався з нею до італійського короля, часом події розвиваються, власне, як у казці, а тому він і сидить у Римі в колишньому міністерстві африканських справ, і нещодавно там, наприклад, були мексиканці зі своєю пшеницею, кращою за будь-яку іншу, власне, але вона більше не слухала, а лише крикнула, яка гарна історія! А він суворо мовив, що це не історія, це — щира правда. Власне, сказала вона, бо завжди коли хтось з’являється на світ і вигадує щось фантастичне й починає втілювати в життя щось нове, то вмить з’являються такі як ти й забюрократизовують його до смерті, ой, вибач, зрозумій мене правильно, я не можу інакше думати після всієї тієї тарабарщини, якої наслухаюсь, метаючись між Парижем, Женевою й Римом, коли отак наслухаєшся, а ще сприяєш тому, щоб вони дедалі менше розуміли одне одного й заганяли себе в глухий кут, ви, чоловіки, ви — зграя бандитів, ви завжди мусите все перетворювати на щось звичне, а той хлопчина, як ти кажеш, його звали, цей Девід мені подобається, а інші — ні. Він справді всюди їздив верхи, не те, що ви, віпи, в манежі, з інструктором, щоб зберігати форму, ні, він не такий, я впевнена, а ви нинішні — навіки проклята банда.
Він засміявся і не звертав уваги, подумав, що вона надто запекло стоїть на своєму, щоб так швидко визнавати за нею рацію, натомість лише зауважив, яка вона гарна, навіть справді гарна, коли в запалі щось доводить, набагато гарніша, ніж тоді в Гілтоні, з накладними віями, декоративною накидкою і з легенько простягнутою рукою для поцілунків, бо в запалі її очі стають небезпечними, вологими і ще більшими, бо вона оживає, мабуть, лише тоді, коли надто далеко заходить, коли зважується вийти назовні і перейти межу. Як повернемось, покажу тобі, що я там роблю, в тому офісі, бо я не лише забюрократизовую щось до смерті і не ношу весь день папери туди-сюди, їх перевозять спеціальними ліфтами, я не можу їх носити, вони надто важкі, містер Універсум чи Атлас теж не змогли б. Вона підозріливо запитала, який Атлас? А він так розвеселився, що замовив іще вина. За Атласа, який має це все носити! Сі sono cascata, vero? Вона відсунула свою склянку вбік, більше не хочу, і не знаю, чому ми маємо розводити теревені про такі дурниці, не хочу нічого, що й так маю день у день, перед сном я переважно читаю якийсь детектив, але тільки тому, щоб цілком і повністю стало нереальним усе те, що протягом дня мені й так здається несправжнім, кожна конференція для мене наче безпосереднє продовження безкінечного indagine, як це називається? Весь час усі шукають причину чогось, що вже давно минуло, чогось жахливого, і ніяк не знайдуть туди шляху, бо багато хто той шлях затоптав, бо хтось навмисне позамітав сліди, бо кожний каже не всю правду, щоб уберегти себе, і от шукають, шукають, продираючись через розбіжності, суперечності, й нічого не знаходять, бо щоб зрозуміти, треба, щоб майнув якийсь здогад про те, що маєш насправді і що у зв’язку з цим справді треба робити, цілком несподівано.