— Хто вів транспорт? — спитав комендант.
— Беззубий Бен, підозрілий тип. Він вирішив відвідати свою стару собачу конуру і поглянути, що в ній робиться і чи не вдасться йому знову оселитися там, де він раніше мав такий добрий заробіток…
Майор нетерпляче перебив:
— Як звали командира?
Томас знизав плечима:
— Здається, Міллер…
Розповідь було перервано. Елегантний молодий лейтенант увійшов до кімнати з юною дівчиною. Майор Сміт схопився з місця.
— Кет! Ти?
— Так, батьку, ти ж написав мені, що я можу приїхати на стоянку, як і інші офіцерські дами, які перебувають разом з усіма у фортах…
— Але не в такий час. Кет, ну яку ж ти зробила дурницю… Ти, певно, їхала з транспортом?
— Так.
— Дитино, як же воно тепер буде… Ходімо сюди, — Сміт подав дочці руку і повів її в сусідню кімнату.
Незабаром він знову повернувся і почав докладно розпитувати про нічну подію, що могла мати фатальні наслідки для форту. Молодий лейтенант теж залишився в кімнаті і уважно слухав повідомлення.
— Одне мені ясно, — зробив нарешті висновок Сміт, — цей напад підготовлений планомірно, просто-таки чудово. Червоношкірі негідники припустилися лише однієї помилки, а саме, що дали утекти вам, Томас і Тео. Коли б вони і вас укокошили, то ми б не мали ніякої звістки і, може б, лише за кілька днів довідались про цю пригоду. Але завдяки вам ми знаємо, в чому справа, і можемо негайно вжити заходів. Нам треба відбити у червоношкірих боєприпаси. Це найперше завдання. На мою думку, напад вчинили дакоти. З своєю здобиччю вони захочуть прорватися десь недалеко від форту у володіння своїх вільних племен на заході. Чи ви розгляділи кого-небудь з бандитів ближче або хоч запам'ятали якусь прикмету, що за нею можна низначити, до якого саме племені вони належать?
— Тікаючи, я у вранішніх сутінках запримітив одного, іцо промчав галопом повз мене, — пригадав Томас. — Мені впав у вічі жмут пофарбованої в червоне щетини.
— А! Тоді все зрозуміло! — вигукнув Сміт, і лейтенант відразу погодився з ним. — Це — союз Червоних Оленів! військовий союз клятого Ведмежого братства, що завдає нам стільки клопоту. Це знову Гаррі, або Токай-іхто, як вони, здається, його тепер називають…
Адамс ствердно кивнув. Майор підвівся:
— Отже, ми негайно вирушаємо… всі бійці… Лейтенанте Роуч, ви маєте щось сказати?
— Лише одне, майоре! Ми вчора ввечері послали в розвідку Тобіаса. За кілька годин він повернувся і повідомив, що не виявив нічого підозрілого навколо. Це повідомлення тепер здається мені дуже сумнівним. Великий загін індійців, про який ідеться, напевно, скакав із заходу або південного заходу недалеко від нашої стоянки назустріч транспорту з боєприпасами, і наш розвідник не міг його не помітити. Це зрада!
Сміт наказав Адамсові:
— Приведи сюди Тобіаса!
Коли той привів довгов'язого розвідника в кімнату коменданта, здавалося, він був єдиною людиною, що не виявляла анінайменших ознак хвилювання. На його обличчі, як завжди, не відбивалося нічого, крім байдужості, і воно мало якийсь безглуздий вигляд.
— Тобіасе! — почав Сміт. — Чому ти не попередив нас своєчасно? Дорогою на наш транспорт з боєприпасами вчинили напад і знищили його. Під час нічної розвідки верхи на коні ти не міг не помітити загону індійців, який, певно, був чималим, щоб зважитись на такий напад!
Розвідник нічого не відповів.
— Тобіасе!
Розвідник мовчав.
— Червоношкірий собако! — закричав лейтенант. — Ти насмілюєшся на таке зухвальство? Може, тобі треба особливе запрошення, щоб ти розтулив свою погану пащеку, га?
Тобіас не промовив ані слова.
— Накажіть його добре відшмагати, а тоді повісити! — підбурював лейтенант майора.
Сміт зробив останню спробу:
— Тобіасе, відповідай командирові!
Розвідник мовчав.
— Виведи його, Адамсе, — наказав майор. — Прив'яжи до стовпа і всип йому двадцять п'ять палиць. Потім нехай добре обміркує, чи зобов'язаний він відповідати своєму командирові.
Тобіас пішов сам, не чекаючи, чи йтиме Адамс слідом. Юнак побіг за ним і знайшов розвідника за будинком коменданта біля вкопаного в землю стовпа. До стовпа в половину людського зросту було прикріплене залізне кільце з ланцюгом. Тобіас уже тримав руки напоготові, і Адамс прив'язав його. Білявий хлопець не сказав розвідникові ані слова, бо знав, що від того не почує жодного звуку.